Увечері 13 січня веселі ватаги щедрівників мандрують із віншуваннями та побажаннями щасливого Нового року від оселі до оселі. Багато хто вважає цю традицію питомо нашою, слов’янською. Утім виявляється, що щедрівки мають набагато ширшу географію та глибоку історію.
Про це ІА «Волинські Новини» розповів знаний волинський науковець, фольклорист, філолог, доктор філологічних наук, професор Віктор Давидюк.
«Коли послухати, про що співається у тих щедрівках, а ще більше, якщо почитати, то створюється враження, що щось, напевно, ми переплутали, – припускає Віктор Феодосійович. – З-поміж багатьох текстів мені вдалося знайти лише один, в якому згадано зиму: «Ой на річці на Йордана, там Ганнуся хустя прала».
Він зауважує: щедрівки – винятково восьмирядкові. Якщо ж співанки десятирядкові, то це вже колядки. Вони відрізняються і мають різне походження.
«Були вчені, які вважали, що це просто дві різні назви: одна іноземна, яка має римське походження, а друга – питомо наша. Я схильний вважати, що наша і та, і та. Тому що епіцентр місцин, де виконують колядки, припадає на територію України, – пояснює професор. – Ну і Олена Пчілка, і Микола Костомаров вважали, що назва колядки походить від кола. Я в своїх наукових статтях це також підтверджую. І календар – теж від кола, фактично, календар – це ж круглий рік».
А ось щедрівки, наголошує Віктор Давидюк, обов’язково присвячені початку нового року, тому що там є побажання на цілий рік.
«Сама назва щедрівка, на відміну від колядки, відома серед слов’ян, – провадить професор. – Найбільше її вживають словаки, чехи – наші безпосередні сусіди із старослов’янських народів. Але відоме це слово і в болгар, які фактично є переселенцями й кілька тисяч років живуть на Балканському півострові, але слово щедрівка вони також чули і знають».
Загалом традиція цих новорічних обходів, за писемними даними, існує з IV століття нашої ери.
«У Греції ходили гурти, які щедрували. Один з їхніх хронографів Ліваній вважав, що це спільна традиція і спадщина всього римсько-грецького світу. Зрозуміло, що і календарний рік, який знаменується оживанням природи, в різних країнах настає в інший час. Зараз сонечко ще трошки пригріє і в Греції вже можна буде сіяти й орати, доглядати виноград. У нас це все йде набагато пізніше», – розповідає Віктор Феодосійович.
Про що ж наші щедрівки, які можуть маркувати початок нового року?
«Щедрик, щедрик щедрівочка, прилетіла ластівочка» – це ж весна, – усміхається професор. – «Воли рогати пушли горати» – це, до речі, на Поліссі, на межі Рівненської і Волинської областей, дуже рідкісна щедрівка, зафіксована лише в двох варіантах, де її виконують. Тому йдеться однозначно про весну. Вони не тільки хліборобського плану, а й скотарського: «Вийди-вийди, господарю, подивися на кошару, там овечки окотились, в них ягнята народились». Тобто йдеться про весняну пору в цих восьмирядкових вітальних піснях».
А якщо конкретніше придивитися до змісту щедрівок, то там точно є переднівок, додає професор. Тобто коли з останнього борошна, ще поки не перейшли на молочні страви, випікають той колобок, що в казці, або коржик, або млинці: «Наша баба млинці пече, старим сальцем помазує, щедрівничкам показує». А починається текст словами: «Пуд хатою вода тече, наша баба млинці пече».
«А ось наступного дня вже може та сама баба йти когутати. До речі, рідко на території Шацької округи є такий звичай. У Польщі, по той бік Бугу, він також трапляється, коли ходять когутати на Новий рік: «Кугу-кугу, дайте по пирогу», тобто того самого колобка чи млинця, – веде далі дослідник. – І є одна щедрівка: «Васильова мати пушла когутати, старий хліб збувати, новий заробляти». Тут розкривається весь сценарій того щедрування».
Читати також: У Жидичині є ступа, яка сама товче кутю. Має таймер від пральної машини
Найбільше є щедрівок, які присвячені заможним господарям. Як зауважує Віктор Давидюк, багато дослідників, і він також, висловлюють думку, що простий селянин теж раз на рік міг відчути себе паном, коли до нього приходили щедрівники, співали: «Чи є вдома пан господар, знаємо-знаємо, що є вдома, сидить собі кінець стола, на нім шуба собольова, там і жінка ходить із калиткою, а в калитці червінці дзвенять».
«Це начебто такі побажання, така своєрідна магія. Але аж ні, виявляється, що в античному світі щедрувати ходили лише до багатих і щедрування було уділом бідних, – додає науковець. – Коли в одних уже хліб закінчився, а в інших комори зерна повні, тоді ішли до цих багатіїв щедрувати. Тому щедрували або бідні люди, або діти. І назбирували собі, щоб дотягти ще як не до нового урожаю, то хоча б до зелені».
Але ж і щедрівників пускали до хати не всі. Тому є така щедрівка: «А в гетей хате нема що дати, собак облуплять та сала куплять».
«Собачу шкуру не використовували ні на що, окрім як на барабан, тому зі всіх шкур вона коштувала найменше. Але це було знущання, що крім собаки, в хаті нічого немає. Її співали, коли щедрівників не пускали у хату, – пояснює професор. – Але цілком вірогідно, що після тієї щедрухи ще і починалася оранка, тому на початку ХХ століття на Поділлі до хати мусили на щедрий вечір заходити з плугом. Той самий звичай існує в румунів і молдован, в них це називається плугушорул, що в перекладі нашою мовою означає «плугатарі», щедрівників у них називають плугатарями».
Крім того, вранці плуга могли залишити у сінях. А болгари, коли тільки сідали за стіл, то плуга ставили під дверима, а наступного ранку ішли прокладати першу борозну: орали сніг. Бо що ж робити, як Новий рік перенесли на зимову пору, а звичай лишився?
А от посівати ходили переважно у бідних родинах.
«Прийдуть, побажають: «Сійся, родися…» Начебто на перший засів, але прийшли одні тобі проклали борозну, зорали плугом, далі позбирай зерно, посієш і матимеш свій урожай. Отакий сценарій цього щедрування», – каже Віктор Давидюк.
На його думку, фактично чужа релігія, чужий календар забрали у нас увесь наш звичай, наш обряд, залишилася тільки його словесна частина, яка виконується не в той час і не за тих обставин. Тому ми, по суті, святкуємо не в той час, а мали би святкувати Новий рік принаймні на Благовіщення, 7 квітня, або ж на 40 святих за християнським календарем 21 березня.
«Оце фактично колись був наш новий рік, на який наклався християнський календар і все у нас переплутав та відігнав нас орати сніги посеред зими, коли тріскучі морози. Ось така історія», – підсумовує професор.
Читати також: Гадають та водять козу: звичаї і традиції Щедрого вечора