Водій-механік евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 65 ОМБр Юрій Приступа (на фото крайній зліва) з Малої Глуші нині тримає оборону України на Запорізькому напрямку. Він успішно опанував управління натівським тягачем-транспортером YPR і відповідає за евакуацію техніки та поранених бійців з поля бою.
Його історію розповіла газета Полісся.
За сумлінне виконання бойових завдань воїна нагородили тижневим відпочинком в санаторії та у колі рідних.
Того дня, розповів солдат, його екіпаж був прикомандирований до іншого батальйону і мав підтримати побратимів, отримавши сигнал про допомогу. Вже вкотре, подумки прощаючись із життям, Юрій відправився рятувати бійців. Як згодом з’ясувалося, фатальний маршрут пролягав через заміноване поле.
— Нам передали по рації, що потрібно забрати кілька одиниць підбитої орками техніки, — ділиться ще зовсім свіжими емоціями військовослужбовець. — У складі екіпажу незмінно перебував мій командир, який завжди пліч-о-пліч з нами. Вийшло так, що уражені вогнем противника бронемашини чекали нас далеко біля позиції ворога. Перед нами виднілися окопи російських солдатів.
Стало зрозуміло, що все кругом заміновано. Щоб відбуксирувати бодай один танк, довелося шукати навпомацки безпечні шляхи доїзду, втім на розвороті нас почали накривати шквальним вогнем. Нам таки вдалося підібрати трьох танкістів, які вже втратили надію на порятунок, і з’їхати в засідку.
«Невдовзі знову отримуємо від командира згаданого підрозділу повідомлення про те, що бійці, які виконували завдання з протилежного боку фронту, потребують термінової евакуації через поранення. Тож довелося ще раз подолати злощасний маршрут. Шансів на успішний відхід майже не залишалося, позаяк те місце вороги уже засікли і з усієї сили почали гатити градами та мінами. Коли добрався на місце за вказаними координатами, то здивувався: на порятунок чекали шістнадцятеро поранених бійців. Кожен метр на зворотному шляху здавався вічністю, адже будь-якої миті у нас міг влучити ворожий снаряд. Але із Божою поміччю і цього разу судилося вирватися. Побратимів вдалося відвезти у безпечне місце, де на на них вже чекали медики, всім оперативно надали допомогу. У цей день ми святкували наше друге народження», — зітхаючи, підсумував розповідь Юрій.
Дев’ятнадцятого квітня виповнився рік, відколи Юрій Приступа добровільно пішов захищати Україну від навали рашистів. Найпершим із села та в родині патріотів кинувся на фронт його старший брат Ігор. Зачувши про вторгнення агресора, із закордонних заробітків на порятунок держави повернувся зять Юрія Микола. Так усі троє нищать ворога на різних ділянках фронту. Бажаємо відважним захисникам якнайскоріше повернутися живими та неушкодженими з перемогою.
Леся МІНІБАЄВА,