5 грудня відзначають Міжнародний день волонтера. «Перший» приєднується до вітань та бажає усім, хто причетний до цієї благородної справи, наснаги та успіхів у всіх починаннях.
Що думають про волонтерство волиняни, для яких добрі справи та допомога іншим стали невід’ємною частиною життя, «Перший» розпитав у них самих.
Волонтерство для нотаріуса Наталії Ариванюк розпочалося ще з часів Майдану, коли вона разом з медичною службою, що розташовувалася у «Просвіті», допомагала лучанам.
Згодом, коли у країні почали розгортатися військові дії на Сході, Наталія, як медичний волонтер, почала опікуватися волинськими бійцями, які приїздили з зони бойових дій до Луцька на лікування.
«Сьогодні я розумію, що війна лише укріпила мої волонтерські позиції, які доти проявлялися, може, менш помітно. Я ніколи не мала за самоціль заявляти про це на кожному кроці. У цьому сенсі мені й досі близьким є «хочеш зробити добро, зроби це непомітно». І до війни, і зараз моя родина підтримувала Будинок дитини. Але ми про це практично ніде не розповідаємо. А от критична ситуація в країні внесла свої корективи у мою волонтерську діяльність. Тепер я змушена бути публічною. Тому що чим більше людей знає про те, що твоєму слову можна довіряти, тим більше помічників ти маєш у цій справі. Робити непосильні речі можна лише з командою таких само невгамонних і в найкращому сенсі - crazy.
І таких людей я почала зустрічати ще з початку Майдану. Тоді ми з подругами думали, чим можемо, крім фінансів, допомагати іще. І ми почали чергувати в медичному пункті, який був розташований в приміщенні Будинку культури. Хіба хтось міг тоді уявити, що все це буде так довго? І так страшно…. Особливо, коли були перші поранені, госпіталі Києва, Луцька….
Часом здавалося, що цього всього не витримати. Але в найгостріші моменти з'являлося, як із повітря, те, що було найнеобхіднішим в конкретний момент часу. Наче хтось в небі пильно дивився, наскільки ти щирий у своїх проявах і давав те, що було потрібно вже і зараз! Так з'являлися на шляху найкращі в світі люди: військові, лікарі, просто незнайомі люди, які пропонували допомогу.
Мабуть, я б хотіла сказати щось на кшталт «Так, цей день для мене особливий!». У багатьох сенсах так воно і є. Бо цей день - ще одна нагода подякувати всім меценатам, всім знайомим і далеким прекрасним людям, всім, кому ця країна болить і хто вірить в неї, за те, що ви все ще є! Не сходите з цієї дороги і щоразу відгукуєтеся, коли потрібно допомогти знову і знову. А ніхто ж не називає гарантованої дати, коли це все скінчиться….
Тому – дякую! І вірю в те, що до кінця особливим День волонтера стане для мене після нашої перемоги. А поки, цитуючи Вакарчука: «А нам з тобою – своє робити». Працюємо далі!», – розповіла Наталія Ариванюк.
٭٭٭
Засновниця однієї із волонтерських ініціатив «ВолиньSOS» Тетяна Должко, яку вона започаткувала разом з переселенцями, до того як стати волонтером, була «лише мамою двох дітей». Поза волонтерською діяльністю Тетяна працює дизайнером-поліграфістом.
«Розумію, що якби мала можливість щось поміняти в своєму житті, то точно не останні три роки, бо кожен день від 2014 року став частинкою серця, кожна людина, її емоціі, болі, проблеми, усмішки. Це таке життя - волонтерство! Тоді, в 2014 році, це була спроба протистояти воєнним діям, можливість не бути осторонь, брати участь у змінах в країні, своєрідна боротьба зі страхом та відчаєм. Сьогодні це вже саме життя, сповнене віри у добро», – наголосила Тетяна Должко.
٭٭٭
Волонтер Юрій Тира раніше мав досить успішний бізнес, серед яких була круїзна компанія, але з початком військових дій на сході України, разом з друзями почав займатись волонтерською діяльністю. Нещодавно Юрій презентував свою дебютну книгу в Луцьку «Дороги до Щастя: круїзно-волонтерські нотатки».
٭٭٭
Журналіст Мирослав Ватащук останні кілька років займається волонтерством, збираючи кошти для військових. Після Майдану, коли розпочалися воєнні дії на сході, Мирослав пішов у військкомат записуватися в добровольці. Тоді почав активно допомагати.
«Що для мене «волонтерка»? У голові крутяться всілякі пафосні слова, але вже приїлося «бла-бла-бла». Волонтери – такі ж люди, як усі. Зі своїми перевагами і недоліками. Я, звісно, теж зі своїми «бзіками». Тому відповім просто: напевно, це вже стиль життя», – вважає Мирослав.
٭٭٭
Засновник благодійного центру «Серце Патріота» Сергій Балицький разом зі своїми однодумцями їздить у зону АТО, возячи необхідні речі та продукти для солдат.
٭٭٭
Депутат Волинської обласної ради Валерій Курстак з власного досвіду добре знає, що таке війна і страждання. Він - член обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану. Близько сотні разів був у зоні АТО, возячи допомогу військовим. Нагороджений медаллю «За жертовність та любов до України».
٭٭٭
Співзасновник українсько-німецької благочинної організації «Серце для України» Ігор Климчук займається постачанням гуманітарних вантажів медичного призначення з Німеччини для військових шпиталів.
«Волонтерство - це потяг душі і серця бути корисним для тих, хто тебе оточує, і не може сам собі дати ради. Якась вища сила керує тобою, твоїми почуттями, діями в такий спосіб, щоб ти проживав своє життя максимально ефективно, з максимальною віддачею для суспільства. Нагородою для тебе за твої дії стають слова подяки, непідкупні щирі емоції тих, кому ти допоміг», – поділився думками Ігор Климчук.
٭٭٭
Володимир Бут-Гусаїм десять років тому започаткував перший на Волині волонтерський рух «Твори добро», який підтримує хворих діток та вихованців дитячих будинків.
«Ще з студенських часів при університету створив волонтерський рух, де поставили ціль їздити по реабілітаційних центрах Волині (колишні школи-інтернати). І на сьогодні - це моє хоббі. Дитина щаслива і робить мене щасливим! Приємно, що з кожним роком нас стає більше та один одного підтримуємо!», – розповів Володимир.