Софія Душак народилася 1 листопада 1947-у року у селі Тихотин Рожищенського району, де й провела своє дитинство та юні роки.
Її історію розповіли на сайті Боратинської сільської ради.
По закінченню школи жінка вступила до Волинського Національного університету імені Лесі Українки на факультет математики. Тоді ж доля занесла Софію Климівну до Баєва:
Спочатку я працювала у школі вчителем математики, а згодом одружилась та й вже залишилась тут, – пояснює.
У 1985 році Софія Климівна змінила роботу вчителя на користь роботи секретаря в тодішній Баївській сільській раді. За 9 років, у 1994, стала сільським головою, яким і пропрацювала до виходу на пенсію у 2002-у році.
З теплотою мешканка Баєва розповідає про своїх дітей:
У мене їх троє: дочка Оксана та два сини, Святослав і Сергій. Усі мають свої сім’ї. Дочка живе в Баєві, а сини переїхали до Луцька. Обоє синів зараз у ЗСУ. Сергій брав участь у боях ще з 2014 року, а на початку повномасштабного вторгнення пішов і Святослав.
Зі сльозами на очах Софія Климівна згадує 24 лютого 2022 року:
О 7 ранку ми вже знали, що розпочалась повномасштабна війна, а о 9-й сини зібралися та сказали, що не можуть сидіти вдома і пішли до військкомату. Їх тоді група 10-ти хлопців йшла з Баєва, усі такі молоді. Відразу на наступний день їх відправили на полігон на навчання, а звідти вже й на найгарячіші напрямки фронту.
За часи війни сини Софії Климівни неодноразово демонстрували мужність та самовідданість у боях за незалежність України.
У 2023 році Сергія Душака нагородили нагрудним знаком «Золотий Хрест» головнокомандувача Збройних Сил України. Його присвоюють за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою, високі показники у бойовій підготовці, бездоганне несення бойового чергування та зразкову поведінку у повсякденній діяльності.
Старший син, Святослав Душак, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. 16 травня 2023 року його підрозділ пішов на штурм ворожих позицій на Бахмутському напрямку, де Святослав завдяки влучним пострілам ліквідував російського кулеметника, який висунувся з позицій і збирався відкрити вогонь по українських захисниках. Цим самим він врятував життя та зберіг здоров’я багатьом своїм побратимам, допомігши підрозділу успішно виконати бойове завдання.
Вони мало мені розповідають про те, як вони. Завжди кажуть, що в них все добре. Коли додому приїжджають, то теж стараються не говорити при мені про те, як там на фронті. Я перенесла інфаркт, можливо, й тому жаліють мене. Але я все одно хвилююсь, молюся завжди за них, щоб не отримали поранень, щоб живими повернулися додому.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.