Незважаючи на підняття мінімальних соціальних гарантій, зокрема пенсій, в Україні, особливо останні декілька років, у свідомості закарбувалося два поняття, які взаємопов’язані між собою: «убогість» і «пенсія», – пише Володимир медіа.
Тому багато пенсіонерів, аби вижити, намагаються підробляти. Якщо взяти Володимир-Волинський район та місто, то додатковими заробітками людей похилого віку є вояжі до Польщі та продаж на базарі вирощеної на власному городі цибулі, капусти, моркви, буряка та іншої загальновживаної городини.
Обійдемось без статистики рівня проживання тих же пенсіонерів в Європі чи навіть колишніх країн СНД.
Бо наші цифри «рвуть» будь-які допустимі норми виживання, і більша частина пенсійного населення України давно перебуває за межею бідності. На самому майже дні. А за цю межу загнали високі тарифи, росту яким немає ні кінця, ні краю, захмарні ціни на соціально значимі продукти харчування та залежність хворих людей від фармаіндустрії.
Щоб не бути голослівними, подаємо реальну картину існування двох пенсіонерок із Володимира-Волинського, котрі по 30-40 років віддали свого життя на виховання та навчання дітей.
Ірині Володимирівні, мешканці однокімнатної квартири на вулиці Луцькій, нині 64 роки. До пенсії працювала вихователем одного із міських дитячих садочків. І ось таку нелегку працю держава оцінила у 1910 гривень пенсії. У зимовий період плата за комунальні послуги становить 1100 гривень, і якби не субсидія у 700 гривень, невідомо, як би ця жінка поважного віку виживала.
«Зважаючи на ту мізерію, що залишається після сплати комунальних послуг, змушена один-два рази в тиждень їхати до Польщі, – бідкається Ірина Володимирівна. – Якщо пощастить, то у місяць зароблю ще додатково 500 гривень».
На медикаменти – 400 гривень, а на продукти харчування пані Ірина витрачає до 700 гривень.
«І то намагаюся купувати тільки все найнеобхідніше та дешеве. Здебільшого кості для перших страв, якщо м’ясо, то курячі гомілки. Ковбасу беру на базарі, бо ще можна знайти по 60 гривень за кіло. Харчуюся кашами та макаронами, які ще можна купити по 10-12 гривень за кілограм», – продовжує співрозмовниця.
Про якісь додаткові блага або про новий одяг чи взуття пані Ірина навіть й не мріє. Доношує все те, що купила десяток років тому.
Володимирчанка Валентина Севастянівна мешкає на вулиці Соборна. Більше тридцяти років працювала вчителем в одній із приміських шкіл, і за це одержала аж 1940 гривень пенсії. Місячна плата за комунальні послуги становить в середньому 1500 гривеннь, однак держава надала змогу оформити субсидію, яка становить близько 1000 гривень.
«Поки що на здоров’я не надто скаржуся, тому на медикаменти витрачаю в межах 200 гривень», – розповідає про своє виживання пані Валентина. – Харчі витягують більшу частину пенсії, хоча з весни та до пізньої осені тяжко працюю на присадибній ділянці в селі.
Зайву городину, консервацію виношу на базар, з цих доходів фактично й живу. От скажіть, хіба так я повинна жити на пенсії? Майже щодня тягнути тяжку торбу на базар, щоб щось вторгувати? Буває й так, що мало що вдасться продати, бо в людей грошей немає. Невже таку старість ми заслужили?»
Про оновлення гарберобу пані Валентина просто не замислюється. Оте, що купила декілька літ тому, як ще працювала в школі, у тому й ходить нині.
І таких пенсіонерів у нас тисячі. Але не всі, на відміну від наших співрозмовниць, мають змогу чи здоров’я їздити до Польщі або торгувати на базарі. Ось і доводиться після сплати комунальних платежів їсти один хліб, ложку каші та обголені кістки.