У Центрі обліку бездомних осіб допомагають місцевим безпритульним пережити холоди.
...57-річний Володимир Погоняйлов цілий день блукає Луцьком. Наприкінці дня хворі ноги вже ледве тримають чоловіка. Він з неприхованою заздрістю дивиться на людей, які надвечір поспішають додому у теплі оселі. Чоловік тяжко зітхає — йти йому нікуди. Коли після трьох “відсидок” через 16 років він повернувся додому, батьки вже померли. А в їхньому будинку жили чужі люди.
«Довгий час я кочував по квартирах знайомих та перебивався випадковими заробітками, – розповідає Володимир Погоняйлов. – Їх не завжди можна було знайти, та й знайомим я з часом набрид. Бувало, що й голодував, спав у підвалах. Потім поталанило, знайомі порадили звернутися у місцевий територіальний центр соціального обслуговування.
Там дали чистий одяг, оформили на безплатне харчування. Раз на день я приходжу сюди обідати. А ночувати їду в Центр обліку бездомних осіб на вулицю Станіславського. Нас туди пускають з шостої години вечора».
Центр обліку бездомних осіб Волинського обласного благодійного фонду «Переображення» у Луцьку існує з 2009 року. Ця установа допомагає безхатькам відновити документи, сприяє отриманню пенсій та соціальних допомог, поселенню в будинки-інтернати. А з 2014 року з ініціативи самих працівників Центру обліку тут відкрили відділення для нічного перебування безпритульних у зимовий період. Цьогоріч воно почало працювати наприкінці листопада.
«Наші площі невеликі, в двох кімнатах ми можемо розмістити на ніч 10 чоловіків і 2 жінок, – каже Віктор Гаврилюк, директор Центру обліку бездомних громадян.
– Перед поселенням всі мають обов’язково принести результати обстеження на туберкульоз і довідку зі шкірно-венерологічного диспансера. Окрім того, вже на місці перевіряємо на наявність у крові алкоголю. Нетверезим відмовляємо. Якщо все в порядку, черговий реєструє їх, дає чистий одяг. Перебувати у нас вони можуть до 8 ранку, потім ми просимо їх звільнити приміщення».
Віктор Гаврилюк показує нам кімнати для безпритульних. У більшій на ліжку вже сидить Володимир Погоняйлов. Трохи згодом сюди заходять ще двоє чоловіків і вітаються з ним, як зі старим знайомим. Як виявилось, це і справді так.
«Я теж, як і мій тезка, тут “старожил”, – Володимир Яковлєв погоджується розповісти свою історію. – Ми ровесники, і долі в нас схожі. Щоправда, він сидів три рази, а у мене дев’ять “ходок”. Всі за крадіжки. Усього провів за гратами тридцять років. Поки був у місцях позбавлення волі, брат продав нашу квартиру. Коли повернувся до Луцька, я цього не знав. Довелось жити по підвалах. Познайомився собі там такого ж, як і я, бездомного товариша. Потім його знайшли на цвинтарі біля церкви. Помер від пневмонії. А я тепер тут. Обіцяють документи відновити. І тепло тут принаймні».
Третій безпритульний слухає мовчки розповідь старшого товариша. Зізнається, що ще кілька років тому ніколи б не повірив, що в житті може статися таки крутий поворот.
«У мене раптово померла мама, трохи згодом не стало й дружини, – розповідає 32-річний Юрій Рожнятівський. – Я дуже тяжко це переживав, а горе гасив оковитою. Скориставшись цим, “добрі” родичі ошукали мене і я залишився без даху над головою. Після чого ще більше запив. Якби не обидва Володі, так би і закляк десь під парканом».
Чоловіки тішаться тим, що свята зустрічатимуть в теплі. Хваляться, що навіть стіну кімнати самі оздобили новорічною атрибутикою. А за якийсь час починають поглядати на годинник. Пояснюють, що затримується їхня подруга по нещастю, і вони неабияк переймаються тим. Однак за кілька хвилин двері відчиняються і в приміщення заходить 52-річна Лариса Грушина.
- У Луцьк я переїхала дванадцять років тому з Росії, – говорить вона. – Вийшла заміж за волинянина і переїхала до нього жити. Чоловік у мене був дуже добрим. Свого часу пожалів племінника і приписав його до нас. А той вижив нас з квартири. Чоловік місяць тому помер прямо на лавочці біля собору, а я тепер тут. Як буду жити, навіть не уявляю. Ми удвох жили на чоловікову пенсію, плюс трохи приторговували книгами».
За словами Віктора Гаврилюка, директора Центру обліку бездомних осіб, у минулому році послугами відділення для нічного перебування скористалось 35 осіб. Причини, через які люди опинились на соціальному дні, різні. Одних ошукують шахраї і вони в результаті опиняються без житла, інші потрапляють на вулицю через борги по кредитах.
Буває, подружжя розлучається і чоловік залишає квартиру жінці у надії на краще життя, а сам невдовзі поповнює лави безхатьків і змушений ночувати під мостом або по підвалах. Багатьох приводить на вулицю алкогольна та наркотична залежність. Є й чимала кількість осіб, такі, як обидва Володимири, що після повернення з місць позбавлення волі виявляються нікому не потрібними.
«Ми прагнемо бути не просто соціальною установою, де людина може отримати необхідну послугу або переночувати, – стверджує Віктор Гаврилюк. – Намагаємось допомогти безпритульним піднятися з соціального дна. Алко-та наркозалежним пропонуємо пройти реабілітацію. Шукаємо нашим підопічним роботу, відновлюємо документи. З такими людьми буває нелегко, тому що багатьох влаштовує ситуація, в якій вони опинилися.
Але є й хороші результати – дехто з наших колишніх підопічних зумів перебороти себе. Вони повернулись у сім’ї, знайшли роботу. Є й такі, що прийшли до нас працювати волонтерами. Це найбільша радість, значить наша праця не пропала марно».
Текст – Ярина Руднік
Фото – Роман Домбровський