Війна для Луцька почалась ракетним ударом по місцевому військовому аеродрому 24 лютого. Нині на Волині сигнал повітряної тривоги лунає один–два рази на день. Поки в обласному центрі відносно спокійно, голова ради директорів Volwest Group Віктор Корсак організував для місцевих курс із тактичної медицини та бойової підготовки. Із навченої тисячі 300-400 людей точно будуть здатні комусь допомогти, переконаний підприємець
Корсак розповів про настрої на Волині і те, як регіон готується протистояти окупантам.
Був шок, ніхто не знав, що робити. Частина жителів поїхала, частина думає про допомогу державі, а ще частина – про бізнес. Тут працюють тисячі людей, у яких є зарплати, плани на майбутнє, перед якими є зобов’язання за попередні місяці.
Ми почали серйозний проєкт – курс тактичної медицини і бойової підготовки, який розрахований на 4-5 годин. У нас норма в реєстрації 200 людей, а приходить 500. Проблема в тому, що одразу великій кількості людей складно надати якісну освіту і навчити правильно робити перев’язки, накладати джгути. Наш підхід – перевести вміння на рівень навичок.
Нашій інвестиційній групі належить тир, тому ми вчимо не тільки будову автомата і способи стрільби, а й даємо зробити постріл. Це корисно, бо якщо на території нашої області почнуться воєнні дії, ми врятуємо сотні людей. Курс впливає і на емоційний аспект: до нас приходять пригніченими, а виходять зарядженими. Зникає дефіцит знань, і люди стають більш впевненими у завтрашньому дні.
У перший день прийшло 170 людей, у другий – 250, третій – 350, сьогодні – 500, на завтра зареєструвалося вже 400. Скільки встигнемо до початку війни на нашій території, стільки й навчимо.
Я – кандидат медичних наук і сам читаю теоретичну частину курсу тактичної медицини. Ще в команді два лікарі і три інструктори зі зброї, і 3-4 людини займаються адмініструванням.
У перший день війни стало зрозуміло, що просто сидіти неможливо. Наші хлопці з компанії почали насипати мішки з піском та робити коктейлі Молотова. Я вирішив зайнятися тим, що можемо організувати тільки ми. Наприклад, навряд чи в багатьох компаній є тир. Так з’явилась ідея тренінгів.
Ми коротко розповідаємо про анатомію, фізіологію. Говоримо про системи, які насамперед вражаються під час воєнних дій, кровоносну, дихальну і кісткову, та способи надавати допомогу при їх ураженні.
Після теорії даємо основи тактичної медицини. Наприклад, є поле обстрілу і поле укриття. Ми пояснюємо, яку допомогу слід надавати на кожному з них. Все відпрацьовуємо практично – як робити зовнішній масаж, вентиляцію легенів, штучне дихання, витягувати людей, накладати на себе чи на когось пов’язки, джгути.
Наші інструктори зі зброї вчать стріляти, збирати й розбирати автомати Калашникова. Потім ті, хто ніколи не стріляв, пробують це робити. Важливо, щоб вони відчули запах пороху та не боялися віддачі. Щоб вони отримали цей досвід не в бойових умовах, але бойовими патронами.
Великі проєкти насправді потребують невеликих інвестицій. У нашому випадку йдеться про волонтерські речі. Інфраструктуру ми маємо, люди теж наші і готові допомагати. Нам уже почали приносити каву й цукор, тобто тут точно не питання грошей. Важливо, щоб люди отримали ту кількість інформації й навичок, які для них є цінними.
Масштабувати буде складно, цікавіше ділитися досвідом. Ми можемо надавати презентації, навчальну методику. Кожен може організувати у своєму місті подібний курс.
Що робитимемо далі? До війни ми проводили багато навчань за різними напрямками. Після неї, можливо, будемо займатися психологічною реабілітацією, арт-терапією, бо в структурі нашої компанії є Музей сучасного українського мистецтва. Проте зараз програму курсу змінювати не плануємо, бо будь-яка стратегія передбачає концентрацію зусиль в одному напрямку. Завтра до нас знову прийдуть 500 людей. Наше завдання – зробити так, щоб вони звідси вийшли з новими навичками.
Щодо допомоги, то потребуємо патронів калібру 7,62×39. Усі хочуть вчитися стріляти, тому нам їх не вистачає. Ми даємо зброю тільки тим, хто ніколи не стріляв, щоб кожен спробував. З усім іншим ми дамо собі раду.
Кожна компанія у Луцьку робить своє – варять протитанкові їжаки, займаються гуманітарною допомогою. Складно зрозуміти, хто і що робить, бо усі чимось зайняті. Війна дуже консолідує нас як націю.
Є два шляхи: змиритися з тим, що відбувається, та «просвітлення через страждання». Мені здається, ми йдемо останнім і так стаємо нацією. Це унікальна можливість побороти корупцію, зокрема, бо не знаю, як після пережитого люди зможуть брати хабарі. Після перемоги в нас з’явиться шанс вилікувати суспільство.