Рижий — командир відділення стрілецького батальйону 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. До мобілізації працював будівельником: зводив фермерські ангари, займався зварюванням і покрівельними роботами. Як зізнається сам боєць, цей досвід знадобився й на службі, особливо під час облаштування позицій на передовій.
Історію захисника розповідає АрміяInform.
«Перш за все потрібно захистити найближчих людей»
У лавах ЗСУ Рижий від першого дня широкомасштабного вторгнення:
«О 7 ранку 24 лютого почув вибухи, вийшов на вулицю. Повз на машині проїздив товариш, каже, війна. Я одразу за військовий квиток, паспорт, пішов в ТЦК. У мене після строкової служби був резерв першої черги. Там сказали, що я потрібен. Нас посадили в автобус і ми поїхали на Гончарівське. Тоді особливо ні про що не думав: сказали треба, отже треба».
На той момент родина Рижого чекала на появу донечки. Дружина проводжала зі сльозами на очах. Мама також була засмучена. Але чоловік каже, що вони все одно не змогли б його відмовити. Тоді було чітке усвідомлення: перш за все потрібно захистити найближчих людей.
Про один з епізодів, який запам’ятався найбільше…
У 2022 році він у складі стрілецького батальйону поїхав боронити державу на Донеччині. Розповідає, що й тоді ситуація була напруженою, але у ворога на той момент було менше дронів. Здебільшого, противник штурмував піхотою:
«Під кінець 2023 року у них стало набагато більше технічних засобів. Ми постійно були під ворожими дронами: заходиш на позицію під дронами, чергуєш постійно під дронами, виходиш так само під дронами. Узимку все ускладнюється й тим, що опадає листя, тому важче замасковувати позицію».
Один з епізодів, який запам’ятався Рижому найбільше, стався 1-2 грудня 2023 року. Тоді група ворожої піхоти у складі восьми осіб підійшла майже впритул до позиції стрілецького батальйону:
«Нас було четверо, а їх восьмеро. Посадка. З одного краю ямка, з іншого краю ямка — ще не встигли докопати. Гілками була зроблена халабудка, щоб не залетіло fpv. Було туманно. Над нами завис дрон. Поки зв’язувався зі старшим, щоб дізнатися, наша пташка чи не наша, опускаю голову, — бачу противника в 10 метрах від себе. Зав’язався бій. Закидали вони нас одразу РГД-5. На хвилинку я може й закляк. Але зрозумів, що жити хочу більше, ніж вони. І одразу два магазини вистріляв по-сомалійські, потім вже вів прицільний вогонь. Ми з хлопцями 5 їхніх поклали, один здався. Двох затрьохсотили, вони ще кричали: «друг-брат, памагі».
Тих двох забрати та надати їм допомогу не вдалося — весь час росіяни вели вогонь з гранатометів та мінометів. Тому наші піхотинці не виходили з укриття. Натомість росіянин, який здався першим, навіть встиг трохи розповісти про себе. Щоправда, як з’ясувалося згодом, версії про те, чому він брав участь у війні, вигадувалися на ходу:
«Пам’ятаю, що він сказав, що його звуть Вова, йому 40 років. На війну пішов, щоб не посадили. Але коли його доправили вже на нашу дальню позицію, там він розповідав зовсім іншу історію. Що типу його спіймали, привезли насильно. Обіцяли, що буде окопи копати, а кинули на штурм».
Курська операція та два виходи з оточення
Нині Рижий разом із побратимами виконує бойові задачі на території Курської області. Двічі йому доводилося виводити людей з оточення. І двічі він зміг вивести всіх живими.
«Першого разу підійшов взводний і сказав, що потрібно піти на штурм. Ми поїхали у складі 16 осіб на двох БМП. На прикриття нам виїхали три танки. Заїхали на місце, зайняли позиції. Було важко, багато fpv ворожих, серед нас з’явилися трьохсоті. Поранених вдалося евакуювати. До нас під’їхало підкріплення і ми продовжували роботу. Але наступного дня до нас вже не могли дістатися ані евакуація, ані групи підтримки. Ми зайняли півтори вулиці. Противник зрозумів, що нас не так багато, і почав вибивати із кожної хати. Працювали по нас активно і мінометом, і скидами, і fpv, був постійний обстріл зі стрілецької зброї. Через вікна дістати нас не виходило, бо ми їх добре укріпили дошками, ліжками, тумбочками. Але тоді росіяни почали пробивати дахи, скидати так звані „запальнички“. І коли займалася одна хата, доводилося переходити у наступну», — пригадує Рижий.
«Коли комбат зрозумів, що до нас не може доїхати техніка, почав виводити нас малими групами. Вийшло так, що я став старшим групи. Виводив крайніх сім осіб. Йшли „по сіряку“, через вулицю противника. Командир супроводжував нас по рації. Йшли через болото. Було важко, бо мучила спрага. Двічі побратимам вдалося скинути нам із дрона по півлітра води. Я хлопцям кажу: багато не пийте, губи помочили та пішли далі. Вже як вийшли з болота було простіше, але пересуватися довелося по відкритій місцевості. Був момент, коли нас наздогнав ворожий дрон, один боєць отримав поранення — осколками зачепило лопатку та ногу. Але нам вдалося дійти до суміжників, у них змогли трохи відпочити. Я за хвилину півтора літра води випив. Потім комбат вийшов на зв’язок, сказав, треба йти далі. І так довів до точки евакуації, звідки нас вже повезли до місця дислокації. Єдине, про що тоді думав, як вивести всіх людей живими. А ще про те, що в мене була одна РГД-5, одна Ф-1, три магазини. Вистріляю магазини, кину гранату. Ще одна лишається. Хай вороги підходять» — розповідає чоловік.
Рижий вів сімох бійців, усіх довів до точки евакуації. Уже потім, опинившись у відносній безпеці, першим бажанням було зателефонувати рідним. Чоловік не виходив на зв’язок тривалий час, тому розумів, що родина хвилюється:
«Багато говорив із донечкою. Вона все кликала додому. Дружині сказав, що не телефонував, бо з-за кордону у роумінг сильно дорого. Почав жартувати, бо зрозумів, що у безпеці, що все вже минулося. У той момент мене вже відпустило».
Під час третього виходу на територію Курщини чоловікові знову довелося виводити побратимів:
«Вийшов комбат на мене, десь о 9, сказав виходити. Запропонував на мій розсуд: або зараз, або увечері. Ми з хлопцями порадилися, вирішили, чого чекати. Тим паче вже заїхала ворожа БМП, вивантажувала піхоту. Вирішили, що підемо вдень. Щойно зібралися, як над нами три дрони. Дочекались, поки відлетять, почули, що тихо, і по посадці пішли. Виходив на командира, запитував, куди йти. Найстрашніше було рухатися чистим полем, там довелося подолати десь кілометр і 200 метрів. Як і першого разу, 7 осіб виводив, так і другого разу. Щасливе число моє».
Зараз Рижий — головний сержант роти стрілецького батальйону. Серед його завдань — підготовка особового складу. Виїздить на полігони із бійцями, передає свій досвід, детально розповідає, як зібратися на бойовий вихід.
Про свою мотивацію каже так: «У мене дві доньки. Дружина. Мама. Три сестри. Брат. Якщо ми не будемо знищувати ворога, він прийде у наші домівки. І якщо говорити про Курську операцію, то краще ми будемо противника на його ж землі розвалювати, ніж вони знову прийдуть до нас».