На момент ухвалення рішення йти на війну Микола з коханою дружиною вже мали чотирьох донечок – Аліну, Алісу, Уляну й Дарину. І вже коли був на фронті, 2024 року, у них народився син – Роман!
Історію бійця розповіли у Силах ТРО ЗСУ.
31-річний головний сержант-командир відділення протитанкового взводу одного із підрозділів 113-ї бригади ТрО пішов до військомату в лютому 2022-го. Вивчився на сапера, направили до Президентського полку. І вже звідти "Циган" потрапив до свого рідного нині батальйону, в роту вогневої підтримки. В її лавах отримав і бойове хрещення (на Харківщині), і тяжке осколкове поранення – вже у запеклих боях на Донеччині.
Але і я їм тоді "сапогом" (СПГ-9 "Спис") добре навішав, – не втримується від усмішки неговіркий Микола.
Як тільки одужав – одразу повернувся до свого підрозділу. Бо вірив у те, що його й надалі будуть надійно охороняти Господь і родинні обереги: натільний хрестик, а також сердечко на ланцюжку і малюнки донечок, які він сховав біля серця у бронежилеті…
Порівнюючи особистий бойовий досвід на цих двох напрямках, "Циган" говорить:
На Донбасі не встиг задерти голови, як вже летить по тобі. Для піхоти це важке випробування… А проте тішить і надихає долати той факт, що наші дронщики воюють більш уміло й набагато ефективніше за ворога.
Взагалі, Микола, як ветеран, вже давно пересвідчився, що українські воїни набагато завзятіші у бою.
Тому що ми б’ємося за свою рідну землю, а вони зазіхнули на чуже, – розмірковує наш герой. – А злодій завжди боягузливіше. І дарма, що їх набагато більше.