В Україні й досі живуть свідки однієї з найтрагічніших подій в історії держави - штучного Голодомору 1932-1933 років. Усім їм за 90 років, і на їхніх очах радянські підводи спочатку вивозили харчі, а потім трупи, як дізналися Вісті Ньюс. Історики вже ніколи не назвуть достоту, скільки селян вимерло - даних не лишили. За різними підрахунками, йдеться про мільйонні жертви - від 4 до 10 мільйонів убитих голодом українців. Зачепилівський район Харківщини, а тоді Полтавської губернії, прийняв один із найбільших ударів колективізації й знищення селян. Про вбивчий голод від тих, хто дійсно знає, що це.
Івану Гирману 90. Коли в Україні лютував голод 32-33 років, йому йшов 7-й рік. Говорить, і хотів би забути підводи з трупами, що з'їжджалися на кладовище поруч із хатою, але пам'ять поступки за більше ніж 8 десятків років так і не зробила.
Іван Гирман, мешканець с.Зачепилівка, пережив Голодомор:
Сначала носили, потім началі возить підводою трупи. Коли везли на підводі мертвяків, то одна, женщина, рука отак висіла, і вона рукою ще водила. Вона ще жива була.
Першою ластівкою голоду стали колхози. Люди, хтось добровільно, хто з примусу, віддали землю і тварин. Восени 32-го в зачепилян ще лишалися свої городи, тож на кожну сотку держава "наклала зерновий податок". Далі ще один. Коли ж не лишилося навіть насіння на наступний посів, хати почали трусити. "Щупами" пробивали підлоги, перекопували городи, перевертали скрині.
Іван Гирман, мешканець с. Зачепилівка, пережив Голодомор:
Брали так: буряк знайшли, взяли. Капустину - послідню. Це було, я зі своєї колокольні считаю, організоване властями. І начали люди мерти. Мерли хатами, сім'ями.
Родині Гирманів пощастило, коли їхню хату прийшли трусити, серед перевіряючих був материн знайомий. Разом були у наймах. Чоловік просто обійшов скриню з прихованою кукурудзою. Цим і виживали протягом півтора року 4 дітей і 4 дорослих, а ще сусідська дівчинка. Бабуся пожаліла малу і потайки підгодовувала. Дівча єдине вижило з сусідського двору.
Така ж картина - підводи з останньою вилученою зерниною, а потім із трупами - були в усіх селах Зачепилівського району. Голод у Чернещині добре пам'ятає Катерина Таран, їй в 33-му було 10. Мати померла, батька відправили у в'язницю, бо купив 4 буханки хліба замість 1-її. Четверо дітей лишилися самі.
Катерина Таран, народилась у с. Чернещина, пережила Голодомор:
Кукурудзу обминають, і оті качани ми товкли - сіяли муку. А яка мука з качанов? Нема ж там. То жолуді товкли, то де, що було на землі, все їли. А весною, як травка появилася, то ото як кроліки травку щупали та їли.
Село Малий Орчик - унікальне. У ньому єдиному лишилися найточніші записи, скільки людей тут померли з голоду. Спочатку за показами свідків на місці одного з масових поховань встановили хрест, тепер тут стоїть стела з прізвищами та датами смерті.
Іван Башкатов, ініціатор встановлення Скорботного меморіалу жертвам Голодомору:
Сама могила она чуть сзади стеллы. Вы видите, здесь люди есть и более ста лет, и есть младенцы, которым 3 месяца. Тут есть мои родственники, тут вот по фамилии - более 7 человек.
Точні цифри загиблих достоту встановити вже не вдасться і досі не всі могили знайдені. Історики точно підтверджують, за 4 місяці 33-го померли 3 724 людини. Тут діти до 6 років - 741, підлітки до 14 - 827, молодь до 28 років - 950 осіб. 83 людини вимерли в Лебяжому тільки за один день - 8-го липня. А 5, 9, 11, 16 і 17 липня - щодня в цьому селі помирали по 52 людини.
Юрій Буланов, історик:
Залинейное, Орчик, Лебяжье - там, конечно, списки шокировали. По Лебяжьему, как сейчас помню, 888 человек. По Орчику так вобще удивило - у них не хватило даже бланков для записи. Они уже писали просто в тетрадке.
Тих, хто пам'ятає 32-33 роки на Харківщині, тоді Полтавській губернії, лишилось усього близько десятка. Не зважаючи на штучні голодомори, Зачепилівщина - і досі край хліборобів. Іван Васильович Гирман вирощував хліб для України 60 років, а вперше вийшов на оранку в 11.
Дозвольте при вас порізать той хліб, який я вирощував все своє життя. Я батьки, діди, прадіди.
За матеріалами http://visti.news