Аліна П’явка із села Седлище Любешівської громади фактично від початку повномасштабної війни займається волонтерською діяльністю у підтримку української армії.
Дівчина вже чудово розбирається у військовій амуніції, дронах, РЕБах та іншому спорядженні, має перевірену базу постачальників і робить усе можливе, аби воїни мали все необхідне, пише газета «Нове життя».
На момент початку повномасштабного вторгнення Аліна навчалася в одному із коледжів Луцька на швачку. Після двох місяців сприйняття жахливих воєнних реалій (адже спочатку всі були в ступорі й не знали, що далі чекати), вона більше не змогла сидіти, склавши руки. Тому, згуртувавшись разом із однодумцями, почали розробляти і шити військову амуніцію в Луцьку. Спочатку було складно, як розповідає Аліна, із пошуком самої тканини, адже хороших матеріалів катастрофічно не вистачало. Згодом їхнє міні-виробництво переїхало до Києва.
«Нам надали певне приміщення для нашої справи, й ми активно почали шити амуніцію хлопцям. Я її розробляла і шила, гуртувалися разом із швеями-однодумицями й так помаленьку працювали. Поступово налагоджували постачальників, адже одним із головних критеріїв є якісна, перевірена тканина, яка і не рветься, і не горить», – каже волонтерка.
Деякий час працювали із тканиною з Туреччини, наразі ж відшукали постачальника дуже якісного матеріалу з Китаю й працюють саме із цією тканиною.
«Ми задоволені матеріалом, щоправда, й досі поки не можемо відшукати ідеального пікселя. Але найголовніше, що наші вироби задовольняють потреби військових, і вони дякують за амуніцію. Я постійно підтримую зв’язок із воїнами. І коли отримую від них якесь прохання/замовлення на пошив, завжди стараюся це виконати. Пригадую: якось один із наших захисників після отримання тяжкого поранення приходив до нас в «офіс» і допомагав нам розробляти амуніцію саме для штурмовиків», – розповідає Аліна.
Здебільшого волинянка шиє нестандартні, індивідуальні замовлення військових. Велику увагу приділяють і створенню балістичного захисту. Для цих виробів їм вдалося відшукати дуже якісний матеріал і вироби, які, як каже Аліна П’явка, успішно пройшли всі випробування.
«Створюємо крутий балістичний захист, щоправда, ще поки є певні нюанси щодо отримання сертифікації, але хлопці задоволені. Дуже приємно й водночас щемливо, коли приходить від них повідомлення-подяка за врятоване життя завдяки нашим виробам», – розповідає волонтерка.
Окрім пошиття військової амуніції, наразі Аліна розпочала поводити збори на ті чи інші потреби військових. Для цього відкрила свою волонтерську банківську картку, куди всі небайдужі можуть перераховувати кошти. А розпочала цим займатися після загибелі свого односельця й товариша Олександра Бурдака.
«Я з ним завжди підтримувала зв’язок, ми його одягали на війну, шили все необхідне. Пригадую, як шукали взуття для нього, адже він мав 48 розмір ноги. Він на знак вдячності організував мені Подяку від їхньої військової частини. Тільки сам не встиг її передати… Водночас ми багато не встигли зробити для нього. Але тепер я прикладаю ще більше зусиль, аби підтримувати наших воїнів. Особливо тісно почалася спілкуватися із Сашковими побратимами. Тому зараз ми регулярно відкриваємо збори, адже потреби хлопців не зменшуються, постійно воїни потребують дронів, РЕБів та автомобілів, а самотужки це вирішувати нереально. Збори я проводжу лише для тих бійців, яких знаю особисто, й через певні принципи та нюанси не працюю з благодійними фондами», – ділиться дівчина.
Буквально днями вона їздила до Дніпра, аби в госпіталі провідати захисників, котрі отримали тяжкі поранення. Везла для хлопців адаптивний одяг, листи і смаколики. Та найголовніше: їхала, аби морально підтримати захисників, бо вважає це своїм обов’язком.
«Я не можу нічого не робити для наших військових. Адже їм дуже важливою є наша підтримка. Коли вони дзвонять і пишуть до мене «з нуля», то завжди кажуть, що вони там за нас, а ми тут – за них. І прикро, що люди стали такими байдужими та холодними. Збори дуже тяжко закриваються наразі, водночас найбільше допомагають ті сім’ї, в яких хтось служить, або ж ті, рідні яких загинули на війні. Така ось сумна реальність», – розповідає Аліна П’явка.
Вона зізнається, що у цьому великим прикладом для неї є саме мама Олександра Бурдака. Адже ця сильна жінка, котра втратила на війні двох найдорожчих людей, безкорисливо фінансово допомагає іншим військовим, аби більше ніхто не зазнав такого горя, як вона.
«Бувають моменти, коли опускаються руки й закрадається нехороша думка відійти від волонтерства. Але великою мотивацією для мене є мама Сашка. Це приклад для усіх! Також стимулом не зупинятися й продовжувати свою справу є самі воїни. Бо, коли вони діляться особливими історіями, як завдяки, наприклад, нашому балістичному захисту, спорядженню, вони лишилися живими, це щоразу – до мурашок. Тож я не можу перестати все це робити, якщо знаю, що мій виріб збереже життя воїна!» – упевнено каже волинянка.
Мирослава Струк
Фото з особистого архіву Аліни П’явки
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.