Серед усіх сіл, які є на Волині, жодне не славиться своїм духовним життям так, як це.
Як у дітей все починається з першого крику, так і це село почало свою історію з монастиря. У постійній рубриці «Перший на природі» ми розповімо вам про невеличке село Жидичин, що у Ківерцівському районі.
За словами настоятеля місцевого чоловічого монастиря Святителя Миколая Чудотворця УПЦ КП отця Костянтина, якби не було цього монастиря, то не було б і Жидичина.
Він зауважив, що за згадками перший настоятель у цьому храмі був ще у 935 році.
«Завжди було так, що там, де з’являється святиня, з’являються і люди, які тягнуться до неї, адже так вони стають ближче до Бога. Іпатіївський літопис говорить про те, що їде король Данило в 1227 році до Жидичина, щоб помолитися чудотворному образу, який був тут. Виявляється, він сюди приїздив більше п’яти разів, коли мав якісь проблеми на своїх землях або ж перед битвою», – сказав отець Костянтин.
Настоятель розповів, що тоді луцькі бояри почали заздрити жителям Жидичина, адже король приїздив сюди, минаючи Луцьк. І, коли луцька інтелігенція просила забрати їхнє місто собі, король Данило відповідав, що «не прийшов сюди воювати, а прийшов молитися».
Отець Костянтин зауважує, що свою історію монастир починає із духовного серця Жидичина – Свято-Духівського скита (відокремлене поселення для ченців, - кор.).
«Піднімаючись до нього, ви йтимете пагорбом, який в народі називають Святих дух – це давньоруське городище, яке зараз є пам’яткою археології національного значення. Тобто ви побачите місцину, яка лишилася ще з часів Київської Русі. Саме там раніше була церква, а неподалік – русло річки Стир, яке підмило пагорб, через що церква просто впала», – ділиться отець Костянтин.
Настоятель місцевого монастиря зазначає, що наразі вони реставрують монастир, але раніше він був надзвичайно великим та багатим. У нього навіть є своє світське прізвисько – Золоте яблучко.
«24 села належало нашому монастирю. З них два, які зараз в Демидівському районі Рівненської області та села, які зараз у Республіці Польща та Білорусь. Тобто монастир фактично опікувався цими землями: це й соціальна сфера, і медичне забезпечення, і освіта. Десь до XV століття тут було таке велике число братії, що монастир на 40-60 років отримав статус лаври, проте на сьогодні це втрачено», – каже отець.
До слова, на території монастиря відновили домовий храм для проведення служб. У ньому є навіть невеличка бібліотека, в якій близько 4 тисяч книжок. Варто зауважити, що найстаріша книга датується 1880 роком видання.
На території села також є Парк імені Данила Галицького, ключовою фігура якого – барельєф князя. На його території розташований ще й найвищий на Волині прапор України, який заввишки до 20 метрів.
Місцева жителька Юлія Дащук розповіла, що в наступну неділю після Успіння Пресвятої Богородиці в Жидичин приїздить велика кількість людей на хресну ходу, яка проходить від монастиря до скита, де й відбувається богослужіння.
Вона ділиться, що раніше монастир знаходився в урочищі Скудельниче. За переказами, князь Данило Галицький привіз туди перших на Волині гончарів. Жінка розповідає, що років 5 назад на тому ж місці знайшли гончарну піч в автентичному вигляді, яку зараз забрали до Києва в музей.
На території скита є літня альтанка, де проводять не тільки богослужіння, а й навіть виїзні церемонії розпису.
Окрім того, тут заклали ще й основи монастирського саду, а також є джерело.
«Коли братія монастиря розчищали територію, то натрапили на джерело. Його воду вони здали на аналізи, тоді й виявилося, що вона багата на кальцій», – каже Юля.
Жінка розповідає, що від Жидичівського монастиря до Замку Любарта були таємні підземні ходи.
«Як розповідають старожили, коли люди орали город кінь провалився аж на кілька метрів, через те, що під землею нічого не було. Тобто це ще раз підтверджує, що ці ходи й справді існували», – додає Юлія.
Мешканка Жидичина поділилася ще однією особливістю свого села. Виявляється, що в часи радянських гонінь Свято-Миколаївську церкву не закривали через те, що настоятель храму був одногрупником Сталіна. Тому він й попросив у керівника Радянського Союзу, аби тут й надалі проводились богослужіння.
До речі, те, що ви знаходитесь в центрі Жидичина ви зрозумієте одразу, побачивши пам’ятник односельцям, які полягли за волю України.
Якщо вас зацікавила історія цього села, то ознайомитись із ним ви можете доїхавши на велосипеді (у селі є кілька велопарковок), автомобілі або ж дібратися автобусом.
Текст: Іванна СОЛОМАНЧУК (Перший).
Фото: Ярослав БЛИЗНЮК (для Першого).
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.