Про те, що треба рятувати планету, зараз не говорить хіба лінивий. Найбільші корпорації світу фінансують екологічні стартапи, цілі країни відмовляються від одноразового пластику.
В Україні ж поки мало глобальних ініціатив із захисту довкілля. Хоча з кожним днем більшає людей, які готові жертвувати власним комфортом заради чистої совісті і планети. Хтось сортує сміття і розвозить його у пункти прийому вторсировини у різні кутки міста, хтось – відмовляється купувати будь-що, що після використання опиниться на звалищі, хтось – припиняє їсти продукти тваринного походження, бо ферми вважаються одними з найбільших забруднювачів довкілля.
Журналісти «Першого» перевіряють на собі, чи легко бути екосвідомим в сучасному місті.
Перша публікація – про відмову від пластику. Спецпроект екологічних журналістських еспериментів реалізовуємо спільно з Будівельною компанією «Інвестор».
***
«Ой, а як я зважу сливки?», «Та воно ж вам замаже все», «Просто в сумку насипати? Ще такого не бачила!» - реакція продавців змушує ніяковіти і боятись походу на ринки і в магазини. Але діватись нікуди – лише киваю і насипаю усе в рюкзак. Помідори змішуються зі сливками і кукурудзою. Нехай – вдома розберу. Аби тільки не почовплось.
Загалом до редакційних експериментів ми на «Першому» звикли – то в луцьких хостелах ночуємо, то тренуємось з лицарями. Тому новий, екологічний, особливих заперечень не викликав. Тим більше, мета благородна – перевірити, як це – жити, завдаючи якомога меншої шкоди довкіллю. Мені дісталось завдання – два тижні не купувати нового пластику. Не лише очевидного, наприклад, одноразового посуду і води в пляшках, а й будь-чого, запакованого у плівку.
Причина проста. Достатньо уявити, які гори сміття утворюються, якщо хоча б половина населення Землі щодня використовує по одному пакетику. 3,5 мільярди пакетів! І вони нікуди не діваються. Ті, що виготовлені у 80-х роках минулого століття (початок ери поліетиленової упаковки), досі лежать на сміттєзвалищах, і пробудуть там років 500. Якщо, звісно, людство не придумає щось краще за сміттєві полігони і спалювальні заводи.
«Паперові» стаканчики насправді непаперові
Оскільки маю звичку більшість продуктів купувати у вихідні, на початку експерименту, який, до речі, стартував серед тижня, я спокійна. Найближчим часом похід до магазину мені не загрожує, отже можна просто жити звичним життям і не перейматись через обмеження.
Аж тут несподіванка – смска від «Нової пошти», прийдіть мовляв, заберіть чохол для телефону, який замовляли кілька днів тому. Звісно, усе ретельно запаковане у фірмовий пакет. Це ж треба – лише початок, а вже порушення. №1
Проходячи повз чисельні ятки з вуличною кавою, згадую, що паперові стаканчики насправді не такі вже й паперові, а вкриті шаром пластику (інакше вони просто розмокали б від гарячих напоїв). Отже, їх мені теж неможна. Кілька днів борюсь із залежністю, аж раптом колега купує мені каву у подарунок. Звісно, у стаканчику, ще й з кришкою. Ніби не мій грішок, та все ж. Порушення №2.
Розумію, що без кави справді важко і після експерименту я таки буду її купувати на вулиці, тому йду на компроміс – вирішую купити свою кружку. На жаль, в навколишніх магазинах не знаходжу бажаного, тому звично продовжую пошуки в інтернеті. Замовляю силіконову кружку, що складається, а відтак – не займає багато місця у сумці. Звісно, вона має пластикові елементи, але вирішую, що краще раз купити, користуватись роками, а потім здати на переробку, ніж брати щоразу нове. Цього разу тішусь, що посилка приходить в коробці, а не пакеті. Ого, думаю, магазин і справді дбає про довкілля. Але не все так веселково. Починаю відкривати, а там… м’яка плівка, плівка з пухирцями, клейка стрічка. Складно уявити, для чого так захистили резинову кружку. Вона ж не розіб’ється. Порушення №3.
До речі, вже після купівлі перевіряю, звідки приїхала моя посилка. Виявляється, з Харкова. Це вже історія не про пластик, але загалом про еко-свідомість. Ненайкраща ідея – везти товар за тисячу кілометрів, адже на це витрачається немало пального.
Приємний бонус – вуличні кав’ярні Kava Avenue і Aroma Kava роблять знижку дві гривні, якщо ви приходите зі своєю кружкою.
Одна з умов експерименту – неможливість купити воду у магазині. Тому, якщо йду не на роботу (де є звичайні кружки), беру з собою багаторазову пляшку. На щастя, купила її давно. Та одного разу цей необхідний девайс я таки забула. З незапакованих напоїв у найближчому кафе був тільки компот, тож довелось думати, що мені важливіше – заборона на пластик чи на вживання цукру (це вже мої особисті заморочки). Перемогла еко-свідомість. Ну і почуття спраги, звісно.
Супермаркет – пластикове королівство
Перший же похід до найближчого супермаркету шокує – майже усе, що там продається, або вже запаковано у пластик, або ж його пропонують нам запакувати (в ті ж одноразові торбинки). В склі і папері тут продають від сили 5% товарів. Сметана – в пакеті, хліб – у плівці, апельсини – поскладайте, будь ласка, у торбинку. Я ніколи навіть не задумувалась, що пластику аж так багато!
Мені потрібен кисломолочний сир, тож ретельно вишукую на полицях, хоч щось, що підходить. Цей – в одноразовому лотку, той – у стакані. О, є – погляд чіпляється за бруски в паперових конвертах. З них сочиться рідина, тече на руки, та я не піддаюсь пориву взяти пакет і рушаю до каси. Мимоволі думаю, чи багато є готових на такі «жертви»?
«А як я маю потім працювати з брудними руками?» – обурюється моєму проханню не давати пакет касирка.
Знаходимо компроміс – вона використовує пакет, як рукавичку, «пробиває» сир і віддає мені все в тому ж мокрому конверті. Обережно кладу собі його в сумку, намагаючись не заляпати нічого цінного. Зрештою це хороший урок на майбутнє – за такими речами потрібно ходити зі своїм лотком.
До речі, користуватись багаторазовими лотками і в рамках нашого редакційного експерименту, і в рамках принципів життя без сміття, можна. Це хоч і пластик, але він за роки експлуатації замінить собою десятки кілограмів плівки і пакетів. Так би мовити, менш шкідлива альтернатива.
Перед походом на ринок варто… помедитувати
З найбільшим острахом я чекала суботнього походу на ринок. Чомусь можливі засудження продавців вселяли легку паніку. Це ж з мене сміятись будуть! Але шукаю рюкзак, сумку з тканини, два лотки, збираюсь з думками і рушаю.
Вирішую почати з простого – овочів та фруктів. Подумалось, що продавці таких товарів вже звикли до відмови від пакетів.
«Та вона ж нова, чого ви?» - думають, що я боюсь нечистої торбинки.
«Перший раз таке бачу!», «А давайте я вам зважу в пакеті, а ви собі пересиплете», «Що, і салат так давати? Він же мокрий!» - дивуються один за одним базарники, та все ж виконують моє прохання. Їхні руки автоматично тягнуться за одноразовою упаковкою, тому про свої принципи потрібно кілька разів нагадувати.
Натомість без жодних зауважень в іншому кінці ринку продавці спокійно складають у мої лотки куряче філе і печінку. Несподівано!
Заходити у рибний відділ цього разу не наважуюсь, твердий сир і хліб купую у паперовому пакеті, а йогурт – у тетра-паці. Так, там є плівка, але, принаймні, небагато, і ця упаковка переробляється. Щоб бути зовсім еко-френдлі, мабуть, варто купувати йогуртову закваску (продається в картонних коробках) і молоко у власну тару, але я до таких експериментів неготова. Що ж, порушення №4.
Проходжу повз ожину та малину. Яка ж вона гарна і, мабуть, смачна! Але ні – в сумку її не насиплеш, а лотки закінчились – раніше треба було думати.
І оце «раніше треба було думати», мабуть, ключове для покупок без пластика. Варто наперед скласти список покупок і продумати, скільки лотків і торбинок з тканини знадобиться на ринку чи супермаркеті.
До речі, про еко-торбинки. У перший тиждень експерименту в мене їх не було, тож в сумку я складала разом кукурудзу, огірки, зелень, сливки, грушки і виноград. Виглядає гарно (практично натюрморт), але трохи непрактично. Тож до наступного разу купую комплект з трьох тканинних торбинок у супермаркеті «Сільпо». З інтернет-покупками вирішила поки не грішити.
За кілька днів наважуюсь таки купити на ринку рибу. І тут – проблема. Вона просто не поміщається в лоток. Доводиться його відкритим ставити в рюкзак і швидко нести додому, поки хек не почав танути. Ще те випробування! На щастя, рюкзак після цього прати не довелось.
Макарони і крупи можна купити на вагу у власні торбинки або ж в картонних коробках, а сир, виявляється, навіть в супермаркеті покладуть у ваш лоток, якщо гарно попросити. Хіба поцікавляться, для чого.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Про нас знають у Києві та Одесі, але не в Луцьку». Як на Волині роблять бізнес на еко-торбах
За два тижні я зрозуміла, що їжу цілком реально купувати без пластикової упаковки. І це навіть трохи оздоровлює раціон, адже у солодощів і напівфабрикатів, які зазвичай продаються у фабричній упаковці, зменшуються шанси потрапити у вашу корзину. Єдиний продукт, від якого довелось відмовитись – це лаваш. На жаль, в магазинах його продають лише у пластику.
Ледь не забула – є ще ж їжа для котів. Корм я купую на вагу, тому поїхала до магазину з власним пакетом. Продавці послухались і люб’язно насипали «сухарі» в нього. Щоправда, забули уточнити, що поклали всередину ще один пакет. Це я побачила вже вдома. Порушення №5. Надалі буду уважнішою.
Знайти бальзам для волосся у склі – цілий квест
Якщо з їжею все більш-менш просто, достатньо планувати і брати з собою торбинки, лотки, то з косметикою все інакше. Звичайні магазини тут не допоможуть.
Знаючи, що закінчується бальзам для волосся, я обійшла зо п’ять магазинів «органічної» косметики. Вміст банок може і був «органічним», а от упаковка – лише пластикова. Я навіть спробувала використовувати замість бальзаму рисовий відвар – вийшло погано. Після нього розплутати волосся було дуже складно.
Без надії зайшла в останній магазин – майстерню косметики Green Valerie. Озвучила довгий список умов: щоб без сульфатів, силіконів, спиртів і… в скляній тарі. Морально підготувалась почути, що я дивачка, розвернутись і піти, але несподівано продавчиня сказала: «Так, є таке». Хух, мінус одна проблема. Поки мені більше нічого непотрібно було з косметики, але коли знадобиться, шукатиму тут. З елементарного – рідке мило планую замінити на тверде, коли закінчиться.
Загалом я чула від більш просунутих у цих питаннях людей, що є шампуні і дезодоранти в твердому вигляді, зубні щітки – з бамбуку, а губки – з люфи (рослина така). Усе необхідне можна купити без пластику, якщо постаратись. Хіба з декоративною косметикою будуть проблеми.
Побутову хімію я не купувала, але в разі чого довелось би, мабуть, користуватись звичайною харчовою содою.
Проштрафилась на іншому – купила пластиковий станок для гоління. Порушення №6. Так, я знаю про існування металевих багаторазових зі змінними лезами. В своє виправдання скажу хіба те, що був вечір і в єдиному відкритому магазині цього добра не знайшлось. Знаю-знаю, пояснення не дуже переконливе.
(Не)вдалий експеримент
Зовсім не купувати пластику у мене не вийшло – добра жменя сміття за два тижні таки зібралась. І вона ризикувала стати ще більшою, якби, наприклад, довелось купувати ліки – тут альтернативи практично немає. Але стало очевидно, що без цього обмеження пластику було б в рази більше. Пластику, більша частина якого залишається на звалищах на віки-вічні.
Так, я розумію, що навіть найменший магазин за день роботи продає стільки майбутнього сміття, що множить мої кількатижневі старання на нуль. Я розумію, що без глобальних політичних та економічних змін люди так просто не відмовляться від комфорту, який дарують одноразові речі. Але може це той випадок, коли важливі зусилля кожного з нас? Принаймні, я точно не купуватиму пластик тоді, коли без нього можна обійтись. Це, виявляється, зовсім нескладно і тим більше – несоромно.
Віта Сахнік
Фото автора та Ірини Кабанової
Партнер серії екологічних журналістських експериментів «Першого» – Будівельна компанія «Інвестор». Компанія, що не просто будує житло, а є на Волині одним з лідерів з провадження інноваційних технологій та прикладом відповідального сталення бізнесу до викликів сучасності. Будуємо майбутнє разом.