Днями Луцьк відзначив День міста. «Хроніки Любарта» хотіли б ще на мить продовжити святкування, а відтак даруємо його мешканцям й новоприхідцям 7 цікавих рефлексій від людей, що їхня доля тим чи іншим чином була пов’язана із древнім і гарним Лучеськом.
Ян Длуґош (польський хроніст, середина ХV століття):
«Місто на Русі найбагатше золотом, сріблом і хутром, і, найважливіше, таке, що лежить серед багон і озер», «…Луцьк, славний з незвичайної врожайності ґрунтів, омитий прекрасною, званою Стир, рікою».
***
Амброджіо Контаріні (венеційський посол, 1470-і роки):
«20 березня виїхав я з Польщі і вступив до нижньої Русі, яка теж належить до володінь названого короля; до 23 числа їхали ми весь час лісами, зупиняючись для відпочинку то в невеликих замках, то в селах, і прибули в місто, яке називається Луцьк; місто те має досить гарну, хоч і дерев'яну фортецю. Тут ми залишилися до 24 числа, побоюючись за себе через 2 весілля, тому що всі там були п’яні, а в такому стані люди небезпечні. Тут не п’ють вина, але вживають напій із меду, набагато міцніший за вино».
***
Алессандро Ґваньїні (італієць-мандрівник, друга половина ХVІ століття):
«Волинська земля лежить серед інших руських князівств, а її людність не поступається своєю мужністю. Це велика країна, родюча і багата на різне збіжжя та різноманітні овочі. Волинь багата на ліси з дичиною та рибними озерами. Вона здавна належала до ВКЛ, а тепер входить до складу Корони, і тут діє звичайне коронне право… Вони мають руську мову, письмо, звичаї, руську віру. Є між ними й громадяни римської релігії. [Луцьк] – деревʼяне провінційне місто, славне тим, що є столицею римської релігії і резиденцією грецького владики. Воно має два замки, що стоять на високих пагорбах».
***
Ебенезер Гендерсон (шотландський священик, 1821 рік):
«Блискавки зливалися майже в суцільне блимання, що дуже приголомшувало коней. Правда, пітьма була настільки глибокою, що у проміжках між блискавками не можна було розгледіти дороги. По десятій годині я досяг Луцька, де незабаром знайшов житло в будинку єврея. Менш ніж за чверть години дощ почав виливатися струмками, і безперервно тривав більшу частину ночі.
Місто населене, головним чином, рабанітами, які ставляться до караїмів з огидою і презирством. Домовласник, у якого я зупинився, був євреєм і ставав несамовитим від люті при згадці самої назви караїмів. У тих було тільки одне місце поклоніння, тоді як рабаніти мали одну головну і чотири супутні синагоги. Головною релігією міста є римо-католицизм. Єпископ засідає у чудовому і величному палаці біля східного в’їзду в місто. Тут був єзуїтський колегіум до вигнання єзуїтів з імперії. Хоча в місті проживає лише три тисячі мешканців, у ньому є монастирі та церкви різних католицьких орденів – Бернардинів, Тринітарів, Капуцинів, Боніфратрів, Кармелітів і Домініканців. Ці споруди разом із обширним і старим романтичним замком додають атмосферу величі місту, що слабо відповідає іншим аспектам міського життя».
***
Олена Пчілка (українська письменниця, друга половина ХІХ століття):
«Ти, Луцьк стародавній, що досі слід явний
Ховаєш старої давнини,
Й Тебе я спізнала, й Тебе пильнувала –
Були то хорошії днини!
Старезний Твій замок, дідизни останок
Навік в моїй думці зостався.
І повідь весняна широка, і давня
Та церковця, в котрій прощався
Мій дух із Тобою!.. Не жалем-журбою
Хотіла б Тебе спом’янути,
Волинський куточок, де мов в сповиточку
Години ті сплять незабутні!».
***
Сергій Рудковський (луцький караїм-поет, 30-і роки ХХ століття) про річку Стир:
«Hej, hej ezen, tuwmus ezen,
Tołusuwłu, satyr da kien,
Kyryjinda senin mana tanys
Turam nafstłajdohac tynys...»
(«Гей, гей, річко, рідна річко,
повновода і весела стрічко,
на твоєму березі надійно
я стою і дихаю спокійно...»)
***
Мєчислав Орлович (польський етнограф і краєзнавець, 1929 рік):
«Łuck uchodzi za najstarsze miasto Wołynia, a wedle legendy istniał już w VII wieku. Kroniki mówią o nim dopiero w wieku XI. Pierwotnie nazywał się Łuczesk, którą to nazwę jedni wywodzą od Łuki, wodza Dulebów, inni od plemienia Łuczan. Przed założeniem Włodzimierza był Łuck stolicą kraju».