«Свободівець» Микола Федік відомий лучанам як затятий противник «дерибану» міської землі. Взагалі щодо розподілу земельних ділянок у нього є власне бачення. Найкраще, на його думку, продавати їх на аукціоні, щоб місто отримувало дохід.
Тож наша розмова з Миколою Федіком для рубрики «Депутати в темі» - про землю, вибори, «свободівські» амбіції, об’єднання Луцька з прилеглими селами та про те, як заробити мільйон.
- Зазвичай ваше ім’я асоціюється з партією «Свобода». Розкажіть, як ви прийшли в цю партію і чому обрали саме її?
- З дитинства мріяв займатися політикою і на мої погляди впливали люди, які мене оточували. Я формувався як націоналіст. Той, хто досконало вивчає історію, зобов’язаний бути націоналістом, тим більше з огляду на те, яку сторінку історії пережила наша держава, який політикум є зараз, і які процеси відбувалися до революцій і відбуваються тепер…
Я в собі сформував погляди націоналіста, багато в чому на це вплинув мій хресний батько. Вперше у моєму житті розповів про Степана Бандеру саме він.
- А ваш хресний батько не політик часом?
- Ні, хоча він свого часу був сільським головою в Камінь-Каширському районі. А я для себе ще в дитинстві вирішив, що буду займатись політикою. Правда, живучи в своєму селі, я не знав, що політики обирають більше історичний факультет, ніж юридичний.
Думав, якщо політик, то він має бути юристом. Ось тому вирішив обрати для себе фах юриста, щоб в майбутньому реалізувати себе як політик. Початок мого навчання в університеті збігся із Помаранчевою революцією…Я почав цікавитись, які є партії є, з якими цінностями.
На одному з мітингів, який був біля драмтеатру, вперше почув Тягнибока і зустрівся з Андрієм Калаханом, нині покійним депутатом міської ради. Він на той час ще не був членом партії, бо йому не було 18 років, але він був активним прихильником «Свободи». Він і привів мене в офіс «Свободи».
На третьому курсі я вступив до лав ВО «Свобода». І з того часу я є «свободівцем», в жодних інших формуваннях не перебував.
- Тобто навіть теоретично ви не могли би змінити партію?
- Ні.
- А пропонували?
- Були різні ситуації, зокрема й певні пропозиції, але то було неприйнятно для мене, тому що це – моє внутрішнє бажання. Я сформувався як націоналіст і на правому сегменті нашої політики реально дієвою структурою бачу лише «Свободу», яка дійсно може збудувати державу на засадах, що сповідують націоналісти.
- Але в Україні є багато партій, які між собою перегукуються ідеологією, цілями… Щось наближене до «Свободи», на вашу думку, є?
- Є зараз у «правому» полі «Національний корпус», «Правий сектор», із яким ми співпрацюємо і проводимо спільні заходи. Наразі обговорюється подальша співпраця на президентських виборах і до Верховної Ради.
Тобто, інші націоналістичні структури є, але вони – доволі молоді. І я все ж таки надіюсь, що ми будемо працювати разом, тому що націоналісти мають іти єдиним «фронтом».
- Хто буде кандидатом у президенти від ваших сил?
- Я думаю, це вирішить партія. Наразі немає остаточного рішення. Звичайно, що «Свобода» буде брати участь у президентських виборах.
- Певно, кандидатом буде традиційно Тягнибок, хто ж ще?
- Можливо. Як керівник міської організації не уповноважений поки про це говорити. У нас досить дисциплінована структура. Свого часу будуть зроблені заяви.
- Ви - депутат Луцької міської ради. Як би охарактеризували міську раду цього скликання?
- Ви знаєте, міськраду цього скликання я б ділив на два періоди: до смерті міського голови і після. Я пригадую, в нас був ефір «Протилежного погляду» в кінці 2015 року, на який запросили керівників усіх фракцій. Глядачам в залі поставили запитання: «Чи покладаєте ви надії на це скликання?».
Більшість проголосувала, що покладає надії і вірить, що буде консолідована діяльність та результат. Я теж на той час вірив в це і перші півтора року, коли ще був міський голова, в нас був рух вперед. Місто рухалось.
Завжди був певний консенсус і присутній здоровий глузд, бажання не тільки почути один одного, а й слухати один одного…
Після смерті Романюка робота виконавчого апарату міської ради і депутатського корпусу, на мою думку, розбалансувалася.
Зараз присутні такі явище, що навіть хороші ініціативи депутатів просто можуть бути не почуті, бо це опозиційний депутат. Опозицію не чують!
На одній із нещодавніх комісій депутат запитав: «А хто керує містом?». Дійсно – хороше питання! Я ще тоді пожартував, нагадавши, що це я в опозиції, мовляв, не забирай «мій хліб» (сміється, - авт.).
Насправді очевидно, що керівника нема, і ніхто ні за що не несе відповідальності.
Ті всі речі, які були початі Миколою Романюком, зупинилися. В нас ніби багато чого доброго планується, але воно не переходить межу – поговорили і забули.
Виконавчі органи влади теж розбалансовані. Гляньте лише на роботу громадського транспорту. Тарифи то підняли, а як їздять маршрутки – без GPS, без чіткого розподілу маршрутопотоків…
Я проживаю на ДПЗ. Раніше туди їздила «четвірка», яка прямує до обласної лікарні. Тепер її немає. «Четвірка» як маршрутка є, але вона не доїжджає до ДПЗ. Навіть якщо перевізник - приватне підприємство, то не треба забувати, що він обслуговує громаду, потреби якої треба враховувати передусім, а вже потім думати про свої. Це - бізнес, який повинен бути соціально орієнтованим. Це питання піднімав наш депутат Микола Романюк, але віз і нині там.
- То фракцію «Свободи» не чують в Луцькій міській раді?
- Коли йдеш у політику, то треба розуміти, що ти або можеш впливати на процеси, які відбуваються, і тоді ти – влада, а в іншому випадку ти – в опозиції. Якщо раніше до опозиції дослухались і враховували її бачення, то тепер ініціативи опозиції практично повністю ігноруються.
Але ми зайняли таку позицію, що треба відстоювати інтереси громади. Пам’ятаєте ту «музичну» сесію… Ми виступили проти незаконної, на нашу думку, передачі землі міської громади у приватні руки на вулиці Рівненській.
У нас і до того були питання, приміром, щодо ділянки на Глушець, 55, де півгектара землі віддавали в оренду, хоча там стоїть якесь приміщення площею два на два. Логічно було розділити ту ділянку: будь ласка, приватизовуйте те, що під майном, а решта нехай продається з аукціону, наприклад, під комерційну забудову.
На тій сесії ми розуміли: якщо «проковтнемо» і передачу землі на Рівненській, то більшість так і не почує опозиційних депутатів. Тому було прийняте рішення захищати інтереси громади активними діями.
- Але якщо добре розібратися, то блокування трибуни, кидання пляшками, непристойні жести певних депутатів не роблять честі міській раді загалом…
- Я нікого не виправдовую, але можу сказати, що ситуація досягла точки кипіння… Опозиційні депутати не можуть бути просто статистами в міській раді. Але не треба забувати, що за «Свободу» чи за будь-яку іншу опозиційну партію і депутатів голосувала громада, інтереси якої ми повинні відстоювати.
Після переформатування влади відбулося декілька етапів, які просто руйнували усі «правила» гри, які мають діяти в міській раді.
Все почалося зі зняття секретаря міської ради, яке здійснили незаконно. Хочуть її зняти – хай знімають, але законно. Я прихильник виключно такої думки.
Що ж тоді буде, якщо самі депутати закладають прецеденти нехтування закону?! Виникає взагалі питання легітимності існування міської ради як такої.
Наша фракція зайняла вже тоді, у 2015 році, позицію, що та команда, яка була сформована покійним міським головою, має допрацювати до того моменту, поки не відбудуться вибори. Щоби відбулися чесні вибори, без використання адмінресурсу. Бо міський голова – той, кого обере громада Луцька, а не купка депутатів!
Я впевнений: якби не розпочався процес переформатування влади міста, ми би вже давно мали нового мера, якого б обрали лучани.
Після зміни секретаря розпочалися незрозумілі маніпуляції з регламентом міської ради. Я – голова регламентної комісії і мені не завжди було відомо, що планувалися зміни до нього. Зміни вносилися просто під час сесії з ініціативи бюджетної чи то земельної комісій, чим порушувалася процедура внесення змін, бо нагальної потреби у цьому не було.
Ну а потім почали виноситися на розгляд земельні питання відвертого «дерибанного» характеру, про що я неодноразово казав на сесіях.
- Ви - затятий противник «дерибану» землі. Та невже в Луцьку ще є що «дерибанити»?
- Ця сфера така таємнича, як виявилось… Землі вільної наче й нема, але вона звідкись береться в потрібний час. Фракція «Свободи», коли я ще не був депутатом, виносила на голосування проект рішення про заборону видачі земельних ділянок усім, крім учасників АТО.
Проект рішення тоді не пройшов голосування. Але я почав цікавитися, чи є в принципі вільна земля. Офіційно – земельних ділянок в Луцьку нема. Але як тільки доходить до діла, то вони з’являються, причому не маленькі – півгектара, гектар…
Велика проблема у тому, що у нас не проведена інвентаризація землі. Я дотримуюсь думки, що цього не зроблено не через те, що це затратно. Це просто невигідно тим, хто впливає на життя міста. Не дарма кажуть, що у каламутній воді і рибу легше ловити.
Хтось розумний впіймав тренд – даємо ділянку і там будують багатоквартирні будинки, в яких декілька квартир забудовник виділить атовцям. А давайте порахуємо, скільки квартир дадуть, і скільки б коштів ми отримали, якби ту ж ділянку продали з аукціону?
Два гектара землі на Рівненській можна було би продати, як говорилося, за майже мільйон доларів. Скільки квартир для учасників російсько-української війни ми могли б придбати за ці кошти? І скільки їх отримають у новобудові? І де офіційні гарантії, що так і буде?
- Якщо Луцьк приєднає до себе прилеглі села – це ж буде рай для «дерибанщиків»?!
- (сміється, - авт.) Те, що Луцьк досі не об’єднався із жодною сільською радою, на це є декілька причин.
Передусім це політична. Раніше об’єднання вимагало дочасних виборів. Це було невигідно ні міській владі, ні сільським головам. Саме тому, мабуть, в Україні ще не створено жодної ОТГ навколо обласного центру.
Зараз закон дозволяє об’єднуватися навколо обласних центрів без проведення виборів. Але є також побоювання зі сторони сільських громад, що, приєднавшись до міста, вони позбудуться землі. Цим лякали селян, хоча підстав боятися немає, адже якщо є документи на землю, то її ніхто не забере.
Крім того, вважаю, що після смерті Миколи Романюка будь-яка робота в напрямку об’єднання звелася нанівець. Ми вже втратили півтора року. З Прилуцьким – велике питання щодо співпраці, Боратин уже створив свою громаду, на черзі – Підгайці, Гірка Полонка…
- Ви будете балотуватися в мери Луцька, коли вибори оголосять?
- «Свобода» - дисциплінована партія, тому рішення про це буде прийматися на зборах міської організації. Якщо довірять мені таку місію, то піду. Принаймні я не збираюсь зупинятися…
Бо якщо бути в політиці і не мати політичних амбіцій то, певно, треба збирати валізи і займатися іншою діяльністю.
- Крім політики, чим ви ще займаєтесь в житті?
- Я – приватний підприємець у сфері надання юридичних послуг.
- На початку минулого року ЗМІ писали, що Ви заробили майже мільйон гривень. Як це вдалося?
- Був такий період, коли я працював юрисконсультом в обласній інфекційній лікарні. Плюс на той час уже був помічником-консультантом народного депутата Анатолія Вітіва.
У час Майдану змушений був покинути роботу в лікарні, бо не міг фізично виконувати своїх повноважень. Пішов до центру зайнятості, а у 2016 році мій колега запропонував мені роботу юриста в Івано-Франківській області, де він розпочав власну справу.
Я зареєструвався фізичною особою-підприємцем і почав з ним працювати. В підсумку валовий дохід склав близько мільйона гривень. Це – не чистий прибуток, а саме валовий дохід, із якого були сплачені всі податки, передбачені законом. А ЗМІ вже такого понаписували… Шукали сенсацію, якої в принципі не було.
- Як проводите вільний час? Маєте якесь хобі?
- Маю хобі, хоча не вистачає на нього часу. З дитинства люблю малювати, хоча й не відвідував художню школу, але хист до цього маю. Особливо подобається малювати фентезі. В школі я практично не бігав на перервах, а постійно щось малював.
Ще люблю ліпити з пластиліну теж переважно фентезі, якихось героїв… Пам’ятаю, у 2010 році подивився першу частину «Володаря перстнів» і вирішив зліпити усіх героїв. Їх у мене було більше сотні.
Крім того, я освоюю графічні редактори. З 2011 року, наприклад, усі плакати, афіші, біг-борди для «Свободи» роблю сам. Логотип Вовчака – теж моя задумка й робота.
Зараз планую освоїти відеоредактори, щоб вже й самому відео монтувати (сміється, - авт.).
Текст: Ірина КОСТЮК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ