Стіни резиденції Радзивілів – вже не психлікарня, але ще й не замок. Коридори та кімнати міцно тримають пам’ять про радянську психіатрію. Навіть тоді, коли цього явища не мало б існувати літ 30-ть. Але асоціації зсередини – саме такі.
Готуючи публікацію про реформи, які переживає замок, ми побували усередині споруди. Зараз такої можливості не мають туристи.
Ці світлини розказують, чим жили стіни Радзивілів з 1957 до 2021-го. Ці світлини змушують думати про медицину. Про людські долі. Про байдужість навіть. І про небайдужість – теж.
На Волині тим часом дуже хочуть побачити резиденцію іншою. І пробують таки перетворити стіни, що з 1957-го слугували божевільнею, на туристичний об’єкт. А тим часом – Олика «на паузі». Хоч перші туристи уже можуть купити квиток на територію замку. За 20 грн.
«Це категорія пацієнтів, які є безпорадними і не можуть за собою доглядати. Більше того, вони втратили усі соціальні зв'язки і стали не зовсім зручними родині. Близько десятка із них взагалі не знають, хто вони і звідки. НСЗУ на їх утримання коштів не виділяє, однак вони займають ліжко у стаціонарі, яке би могло бути використане для лікування інших пацієнтів. Відтак заклад не може заробити і тих мізерних коштів, які виділяються на лікування психічнохворих. Зрештою, ми порушуємо права цих пацієнтів, тому що вони не повинні бути в місцях несвободи.
Персонал психлікарні взявся шукати родинні зв'язки цих людей, повідомляти райвідділи поліції, сільські та опікунські ради. "На сотню наших звернень, ми отримали десяток відписок. Для поліції наші звернення не є підставою для дій. Більше того, ми - заручники законодавства. Закон України "Про психіатричну допомогу" забороняє розголошувати відомості про хворих, адже ця інформація конфіденційна», – каже головна лікарка психлікарні Людмила Юрко (із повідомлення про засідання профільної комісії Волиньради).
70 людей. 70. Заручники… папірців. Подумайте про це, поки будете дивитися ці світлини…
Фото: Олена ЛІВІЦЬКА