У луцькій «Книгарні Є» відбулася презентація нової книги видавництва «Човен» - «Схід українського сонця. Іторії Донеччини та Луганщини ХХІ століття» дослідниці Катерини Зарембо.
Про те, якими були радянські міфи навколо всього, що стосувалося Донеччини та Луганщини, у суботу, 25 лютого, говорили з авторкою книги Катериною Зарембо та журналісткою Мирославою Ільтьо, яка пише історії про війну і тому «серцем відчуває схід».
* * *
- ...Як Совєтський союз ліпив образ Донбасу і навіщо.
- ...Якою насправді була історія тих територій і що саме в ній не влаштовувало радянський режим.
- …Хто ті люди, які чинять цим міфам спротив там, на сході. І де вони нині.
- ...Як порозумітися зі східняками, які виїхали за межі своїх територій.
- ...Як постала ця книга і чому її обкладинка - така барвиста всупереч усталеному образу сірого вугільного Донбасу.
То була двогодинна розмова із лучанами на теми, які надзвичайно актуальні. Повна зала «Книгарні Є». Чимало запитань та рефлексій. Йшлося не тільки про книжку, а про Донеччину та Луганщину, які ми, за словами Катерини Зарембо, «у побутовій мові об’єднуємо в Донбас, що є не зовсім коректно».
Для довідки.
«Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини ХХІ століття» - книга, яка надрукована наприкінці 2022-го львівським видавництвом «Човен», яке спеціалізується на репортажах та нон-фікшн.Катерина Зарембо - дослідниця, перекладачка та викладачка; фахівчиня з питань зовнішньої політики і громадянського суспільства України. Асоційована аналітикиня Центру «Нова Європа»; викладачка кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Авторка книжки «Писати аналітику може кожен. Мистецтво переконливого тексту» (за участі Ірини Лапшиної, Ілони Сологуб, Тараса Доронюка, Анни Юрґен), 2021 рік. Переклала українською «Після війни. Історія Європи від 1945 року» Тоні Джадта.
Бажання досліджувати українськість сходу в авторки книги виникло тоді, коли вона познайомилася із людьми, які змушені були залишити ці регіони напочатку війни. Власне, відтоді почала досліджувати тему. А завершила уже з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тому, розповідаючи про людей сходу чи про громадські об'єднання та їхню роль у зміцненні його українськості, вона розказує і про їхні долі після початку вторгнення чи в окупації.
розповідаючи і своїх історії про схід і його людей
Найперше книга дає відповідь на питання, чому назва Донбас - радянський термін, який вигадали, щоби стерти ідентичність українських Донеччини та Луганщини. Після цих пояснень говорити Донбас уже «буде незручно», каже Катерина Зарембо. Вона пропонує викорінювати це слово, лишити його у радянському минулому.
«Донеччина і Луганщина навіть за словотвором - українські назви. Донбас - це абревіатура, притаманна радянській добі. Словотвір із частин слів (Донбас - Донецький басейн) - радянський конструкт, який перенісся у сучасну українську мову. Коли ми вживаємо певні слова, маємо усвідомлювати, що вони означають, для чого вони були створені і поширювалися». – зазначає вона.
У новітній історії України авторка книги бачить щонайменше три виміри Донеччини та Луганщини: це - окупована частина, це - вільні території і це - внутрішньо-переселені особи.
«Люди, які в 2014-му почали рух на захід, оселилися у Харкові, Києві, Львові, Ужгороді, Одесі і завдяки яким я і познайомилася з тим регіоном, про який знала дуже мало. Мені здається, що це дуже несправедливо.
Я писала цю книжку з відчуттям того, що я маю якось привнести справедливість.
Я хотіла зробити наголос на тому, що це українське обличчя Донеччини і Луганщини, звичайно, співіснувало з нелояльними настроями населення, які, в першу чергу, представляла Партія регіонів і місцевий кримінальний олігархат. Але разом із тим це не є перлини в піску, які я якось відшукала. Це системні настрої, які були на Донеччині та Луганщині і в радянській Україні, і в незалежній.
Я ніде не перебільшила: це обличчя було, воно є. І дуже важливо про це розповідати», - зауважує Катерина.
Цінність «Сходу українського сонця» в тому, що тут багато живих людей. До деяких ми можемо просто постукатися у фейсбуці в друзі і поговорити на різні теми. Катерина показала, наскільки близько ми є один до одного, наскільки вони є присутніми у нашому культурному і соціальному просторі. Думаю, що ця книга є дуже сильним поштовхом до нових і нових досліджень», - наголошує Мирослава Ільтьо.
На думку Катерини Зарембо, нині вкрай ажливо говорити про те, що Донеччина і Луганщина є історично українською територією, історично - козацькою.
«Саме до козацького міфу, якщо ми хочемо створити цей історичний образ, ми мали б апелювати, коли говоримо про ці регіони. Шахти були пізніше. Крім того, україномовність була переважною на цих територіях. Процеси урбанізації і насильницької русифікації призвели до того, що російська стала мовою першого вибору. Це важливо, бо це не виключно російськомовність», - констатує дослідниця.
У цій книзі утверджується українськість сходу не як «якась насаджена українськість», а як така, що «системно винищувалася і все одно пробивалася, як квітка крізь асфальт».
Натомість мешканцям заходу країни важливо розуміти, що захищати свої території від загарбника пішло чимало східняків. А теза про те, що за схід воюють лише західняки - неправильна, бо не відповідає реаліям.
«Коли ми говоримо, що ці люди не боролися чи вони здали схід, - це неправда. Не вийшло у них відстояти своє. Ми можемо пригадати, що фронт рухався, частина окупованих міст у 2014-му стали звільненими. Боролися добровольчі батальйони. І власне перша кров за українську єдність пролилася саме в Донецьку. У березні відбувся мітинг за Україну, тоді був убитий Дмитро Чернявський, український активіст у Донецьку. Це тоді, коли проросійські сили розхитували оту гібридну окупацію: коли з одного боку в Донецьку проводився фестиваль української літератури, а з іншого - вже було захоплене СБУ. Є величезна кількість людей з тих регіонів, які воюють нині», - каже Катерина Зарембо.
Книжка відкривається з історії про студентів, які боролися за надання національному університету в Донецьку імені Василя Стуса і згуртувалися у громадське об'єднання «Поштовх». А завершується - історіями про ультрас ФК «Шахтар» і їхню боротьбу за самостійність України.
Багато із героїв книги нині у лавах ЗСУ. Вони продовжують боротьбу.
Саме її ескіз використали у дизайні обкладинки
На обкладинці книги - ескіз мозаїчного панно «Вугільна квітка» для фойє адмінкорпусу тресту «Краснодонвугілля» (1968), який малювала художниця, шістдесятниця Алла Горська.
Для книги про Донеччину та Луганщину її творці шукали особливу обкладинку. Нею хотіли відійти від стереотипного образу цих регіонів - сірої промзони. Натомість підкреслити ідентичність цих українських територій.
Ось як про пошуки розповідає директор видавництва «Човен» Ігор Балинський:
«Найперше ми знайшли кілька мозаїчних панно Алли Горської. Вони були в Маріуполі. Зараз вони всі зруйновані. Це ж - ескіз мозаїчного панно «Вугільна квітка», яку Алла Горська намалювала для тресту «Краснодонвугілля» (містечко Краснодон тепер окуповане). Коли ми побачили ту річ, то попросили дизайнерку зробити варіанти обкладинки з нею. Але виникла проблема: ми не мали фотографії. Згодом знайшли фотографа, який зафіксував це мозаїчне панно до окупації. Він надіслав світлини із залишками мозаїки на тресті «Краснодонвугілля». Ще пізніше з'ясували, що у Києві є галерея, яка свого часу змогла зробити фото самого ескізу. Далі ми мали отримати згоду внучки Алли Горської. книжка на той час вже була в друці, а обкладинка не затверджена. Утім, ми таки знайшли це рішення. Так, ця обкладинка, мені здається, є дещо нетиповою для книжки про Донбас. А насправді це - бачення Аллою Горською Донеччини зсередини».
«Алла Горська близька подруга Василя Стуса. Образ Стуса тісно пов'язаний із цим регіоном. Це такі невидимі ниті, які повертають в оцю українськість Донеччини. Мені хотілося дуже, щоб обкладинка мала яскраві кольори, бо це світла книга про світлий регіон», - каже Катерина Зарембо.
Текст: Олена Лівіцька
Фото: Людмила Герасимюк