Головне протиріччя позовних вимог олігарха - фінансовий стан банку на момент націоналізації.
У позовній заяві екс-власник "Приватбанку" Ігор Коломойський стверджує, що погодився на націоналізацію виключно в інтересах клієнтів банку і тільки після того, як державні чиновники переконали його в тому, що банку потрібно оздоровлення. Але через кілька місяців після націоналізації позивач виявив, що вона була: а) заздалегідь спланованою акцією; б) носила характер рейдерства; в) передбачала не тільки націоналізацію банку, але і подальшу конфіскацію особистого майна акціонерів, посадових осіб банку, вкладників і клієнтів.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Юлія Самаєва. Автор зазначає, що головне протиріччя позовних вимог Коломойського - це фінансовий стан банку на момент націоналізації.
"Законні підстави для визнання банку неплатоспроможним, на його думку, були відсутні, але він погодився на націоналізацію заради оздоровлення фінустанови. Тобто щось все-таки треба було оздоровити? Дірки в капіталі в розмірі 148 млрд грн нібито не було, але сказати про це публічно в "Приваті" не могли, оскільки на них "тиснули в НБУ", виснажуючи "стабільний та технологічний" банк цілеспрямованими інформаційними атаками", - зазначає Самаєва.
На її думку, позов Коломойського, "якщо опустити слізливу прелюдію про "інформаційні" атаки і "тиск НБУ"", будується на протиріччях двох законів України, що визначають різні процедури визнання банку неплатоспроможним, підстави та умови для забезпечення капіталізації банку державою тощо.
"Претензії до процедури націоналізації, не до суті. Тим простіше буде довести її неспроможність і складніше відстояти правоту урядовців, що проводили націоналізацію", - йдеться у статті.
Детальніше про проблеми з националізацією найбільшого українського банку читайте в статті Юлії Самаєвої "Банк-реванш" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".