З 2021 року у Луцьку активно працює громадська організація «Нуль відходів Луцьк», яка об’єднала прихильників різних екологічних практик, зокрема зменшення відходів. Вони дотримуються філософії zero waste, яка передбачає максимальне зменшення продукування відходів кожною людиною, повторне використання, ремонт, переробку відходів замість захоронення чи спалення.
Серед проєктів, до яких долучилися луцькі екоактивісти: встановлення компостерів для переробки органічних відходів, просвітницькі лекції про зменшення відходів у побуті, заснування першого міського городу для поширення практики органічного землеробства.
Про те, як вдається розвивати це у реаліях міста Луцька, «Сила правди» в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України» запитала у голови організації Катерини Демидюк.
– Скільки часу вже працює «Нуль відходів Луцьк»?
– Я цим займаюся особисто ще десь із 2016 року. Активніше почала розвивати його тут, коли повернулася в Україну в 2019 році. Тоді ми зробили у Луцьку перший Zero Waste фестиваль.
В 2021 році ми зареєстрували громадську організацію, було багато запитів було на лекції, майстер-класи. Я розуміла, що варто зібрати разом усіх однодумців, щоб ми розвивалися.
– Ви почали цим займатися, бо побачили таку практику за кордоном?
– Ні, я ще до того, як поїхати в Данію, знала про сортування сміття. Ще тоді, коли в нас в принципі це не було популярною темою. Це у 2015-2016 роках в нас тільки починалося. Мене ця тема дуже цікавила, я просто сама так жила, постійно вела свій блог, там показувала як можна замінити речі в побуті, від чого відмовитися, щоб менше споживати і багаторазово використовувати, лагодити, а не просто викидати.
– Наскільки реально дотримуватися цього підходу «нуль відходів» в умовах міської квартири у Луцьку?
– Взагалі не важко. Тут напевне не важливо, яка це країна і яке це місто. Все залежить від бажання, ваших потреб і звичок. Наскільки людина готова щось змінювати в своєму житті. Якщо немає бажання, скільки б місто не давало можливості, людина не буде цього робити.
Якщо хотіти, можна спокійно вдома компостувати. Я особисто так роблю: живу в квартирі та компостую органічні відходи. Відповідно в мене сміття значно менше через це, бо більша половина нашого сміття — це тільки органіка. Раніше ми її батькам чоловіка відвозили за місто, де вони живуть в своєму будинку. Тепер відвожу сюди (в компостер на території ЛНТУ, — ред.). Все інше сортуємо: папір, метал, скло. Я стараюся обирати ці матеріали, бо їх найлегше здати у Луцьку на переробку.
Пластику виходить не так багато насправді, якщо правильно організувати побут. Якщо він переробляється, можна раз в рік наприклад вивезти на переробку у Рівне або Львів.
– А в цих містах є пункти приймання пластику?
– Так. Та приймають дуже багато видів матеріалів. В нас поки таких пунктів, на жаль, немає. В нас, крім ПЕТ-плашки нічого з пластику не приймають. А пластику є сім видів. І серед них теж бувають різні типи, м’які або тверді.
– Скільки людей на сьогодні у вашій організації?
– В нас на сьогодні офіційно 11 членів. За нинішніх обставин не всі дуже активні. Через війну дехто виїхав, або не має можливості цим активно займатися. Наприклад, в нас є Катерина Кушнірук, яка дуже детально може розповісти про компостування. В нас є члени організації Максим Нечипорук та Олександр Струк, які власне і виготовляли цей компостер. Також вони займаються переробкою пластику.
– Розкажіть про проєкт цього міського городу. В чому перевага такої практики? Чому вона корисна?
– Звичайно, для нашого міста та Волині загалом мати город — це звична практика. Практично у всіх є «село». Але для нового покоління у Луцьку, яке зараз підростає, ті кому зараз 20 чи менше, це вже певна «диковинка». Вони цього з дитинства можливо вже і не бачили.
Такі городи можуть вирішувати проблему локальної їжі. Ми показуємо, що можна біля кожного будинку, навіть багатоквартирного, вирощувати її. Навіть ОСББ, маючи невеликий клаптик землі, може зробити такі гарні короби і виростити як мінімум зелень, огірки, помідори, буряк, картоплю можна. Тобто такий мінімальний споживчий кошик.
Це також допомагає боротися зі зміною клімату. По-перше, ми сортуємо органіку яка в результаті не їде на полігон, а перетворюється тут на добриво. Його ми закладаємо в ці грядки. По-друге, ми таким чином допомагаємо підтримувати біорізноманіття. Втрата біорізноманіття на сьогодні є дуже великою проблемою, ми втрачаємо дуже багато видів з кожним роком через зміни клімату. А тут, наприклад, комахи можуть себе нормально почувати, бо ми ведемо органічне землеробство без хімікатів.
Звичайний дощовий черв’як, яких ви можете знайти в землі, переробляє все із меншою швидкістю і повільніше розмножується.
Загалом це невеликий приклад органічного фермерства. Тут поряд студенти ЛНТУ на ділянці вчаться орати поле. Ми ж показуємо, як без оранки можна відновлювати чорноземи. Мені дуже подобається, що перший город зроблений на базі університету, студенти можуть долучатися і робити свої досліди.
Ми плануємо розширювати цю практику на ОСББ. Дитячі садочки у нас вже компостують та мають відповідну територію із городами. Хотілося би ще всі школи долучати, ресторани, кафе долучати до компостування. Всіх, хто хоче підтримати, ми готові консультувати.
– Що потрібно для виготовлення такого компостера? Це просто дерево і звичайні черв’яки, чи потрібно щось ще додатково?
– Саму конструкцію наші хлопці склали за дві години. Це не складно. Хоча ми таке перший раз робили, вийшло доволі непогано. Дерево покривали спеціальною речовиною, щоб відштовхувало вологу і довше зберігалося.
Всередину, коли там вже є трохи органіки, закидаємо каліфорнійських черв’яків, або наших українських «старателів» (володимирських хробаків). Наш звичайний дощовий черв’як, яких ви можете знайти в землі, переробляє все із меншою швидкістю і повільніше розмножується.
Читайте також: Волинський хірург-мамолог відповів на важливі запитання про здоров'я жінок