Хостел у в’язниці: приміщення колишнього католицького монастиря православні перетворюють на хостел. Такий проект реалізує Волинська єпархія УПЦ КП у стінах пам’ятки архітектури національного значення, колишньому монастирі сестер св. Бригіди, а нині – Замковому Свято-Архангельському чоловічому монастирі у Луцьку. Оскільки ченці займають лише частину приміщень, іншу – крило першого поверху, вирішили перетворити на туристичний об’єкт.
Монастир сестер-бригідок з’явився у Луцьку в 1624-му році. 1845-го на території монастиря сталася пожежа, але монахині відмовились пустити міщан для допомоги. Вогонь перекинувся на інші споруди міста й знищив багато будинків, державні установи, костели та монастирі. Компенсацією збитків стала конфіскація приміщення і майна сестер-бригідок. З 1890-х років приміщення переобладнали під в’язницю, якою воно і слугувало до 1960-го, у т.ч. як катівня НКВС в радянський період. Далі тут розмістили музичне училище, про нього і досі нагадує панно у холі будівлі. З 1998-го року приміщення не використовувалось.
Грошей бракує, але роботи просуваються
«Хостел планується зробити тематичним – за зразком європейських хостелів, стилізованих під тюрму», – розповів прес-секретар Волинської єпархії УПЦ КП Костянтин Марченко. Для любителів полоскотати нерви в майбутньому запропонують нари замість ліжок, двері із віконечками для наглядачів і навіть персонал на рецепції у формі НКВС.
«Без бізнес-складової реалізовувати такі проекти неможливо», – зауважує Костянтин Марченко. – «Чому в Європі всі старовинні споруди, навіть зруйновані, відбудовують, щоб використовувати як туристичні об’єкти, а ми своїм потенціалом нехтуємо? Людям не цікаво дивитись на руїни. Не цікаві й «мертві» музеї старого зразка. Ми таким чином покажемо історію, буде навіть можливість її відчути. Я вважаю, що це цілком прийнятно».
«Для втілення проекту потрібно багато коштів, – наголошує Костянтин Марченко. – Якщо сподіватимемось на свої сили, роботи триватимуть ще дуже довго, тож владика Михаїл звертатиметься за фінансовою підтримкою до держави».
Зараз завершено чотири кімнати. «Робота водночас і масштабна, і кропітка. На підлозі коридору був покладений звичайний асфальт. Довелось усе знімати та заливати підлогу. В кімнатах за радянського часу зробили стяжку поверх дерев’яної підлоги. Дерево прогнило, тож і цю підлогу довелось заливати наново. Спеціально купували органічну штукатурку, тому що настільки старовинну споруду не можна штукатурити звичайним цементом», – розповів Костянтин Марченко.
Під шаром «радянських ремонтів» в процесі реконструкції також відкрились залишки старовинних фресок. Зараз вирішується питання їх реставрації та збереження.
Краще музей, ніж хостел
Ставлення краєзнавців до облаштування хостелу неоднозначне. Нагадаємо, близько місяця тому поруч із спорудою краєзнавці знайшли поховання жертв масового розстрілу бранців в’язниці у червні 1941-го року. Всього з братської могили ексгумували останки 107-ми людей. Краєзнавці переконані, що це – лише частина розстріляних. Після завершення судово-медичної експертизи, їх останки будуть захоронені у крипті на подвір’ї монастиря, біля меморіальних табличок.
Зокрема, Сергій Годлевський, який знайшов могилу в’язнів та вже багато років займається вивченням трагедії Луцької тюрми, ідею не схвалює. «Є сакраментальні речі, ставитись до яких треба дуже бережно», — каже краєзнавець. «Хостел – це дешеве житло, яким, найчастіше, послуговується молодь. Молоді люди можуть і випити, і повеселитись – це цілком нормально. Але варто пам’ятати, що ці стіни плачуть, тут страждали і гинули люди. Тому якщо зараз тут монастир – це правильно, бо звучить молитва. Я бачу багато інших варіантів. Наприклад, філіал музею або окремий музей, який мав би бути профінансований з міського та обласного бюджетів. Хотілося б, щоб музей був сучасним, інтерактивним, з хорошими інсталяціями. Форма НКВС, тематичний хостел – це те, що, напевно, привабить туристів, але не треба робити цього на місці трагедії. Луцьк, наприклад, не має музею історії УПА, також не забуваймо, що на території старого міста було розстріляне єврейське гетто. Тому музей у цьому приміщенні є чим наповнити».
Сергій Годлевський наголошує, що віднайдене захоронення розстріляних в’язнів – не єдине, тому пошукові роботи і надалі продовжуватимуться.
«Музей у цьому приміщенні був би ідеальним варіантом. Наприклад, УПА або жертв політичних репресій, музей історії Луцька», – погоджується і директор історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Павло Рудецький. «Проте держава не виділяє коштів навіть і на елементарне утримання цього приміщення, а для створення музею необхідне значно суттєвіше фінансування. Приміщення – це держмайно, яке передано в користування Волинській єпархії УПЦ КП. Проектно-кошторисна документація є, зберігається у митрополита Луцького і Волинського УПЦ КП Михаїла, але копії мені не надають. Наголошую, що ми пропонували будь-кому займатись цим приміщенням, проте ініціатив не надійшло. Воно надто велике і потребує значних фінансових інвестицій. Зараз нарікають на встановлення пластикових вікон у споруді, але вони тимчасові, щоб на цей момент зберегти споруду від руйнації. Головне, що зараз монастир має господарів, приміщення доглядають. Зрештою, варто підвищувати і туристичну привабливість старого Луцька».
Не перепрофілювання, а руйнування
Натомість кандидат мистецтвознавства, співробітниця Інституту проблем сучасного мистецтва Оксана Ременяка діями Волинської єпархії УПЦ КП обурена. Вона стверджує: ситуація з монастирем бригідок у Луцьку – проблема державного значення. Пам’ятка практично знищена, – переконує експертка, яка під час розкопок братської могили відвідала монастир разом із групою мистецтвознавців та архітекторів. З її слів, така реконструкція – це нищення, адже до робіт не залучили фахівців, не було жодних громадських слухань, не врахована жодна експертна думка. Оксана Ременяка переконує: «Це – зумисна руйнація пам’ятки культури. (ст.298 ККУ «Нищення, псування чи руйнування пам’яток історії або культури»). Замість вивчати та досліджувати споруду, там зараз роблять євроремонт. Залита цементна підлога та встановлено пластикові вікна, що порушило температурний режим приміщення. В пам’ятці XVII століття встановили душову кабіну, зроблено «євроремонт» в декількох келіях, отже, якщо й були якісь невіднайдені фрески, або кахлі на підлозі, цікава цегла, то з’ясувати це вже неможливо. Ця споруда потребувала делікатного ставлення та наукового підходу. Дві фрески, які відкрились в одній із келій, очевидно, датовані кінцем XVII століття. Принаймні, такі висновки можна зробити відповідно до стилістики, – каже Оксана Ременяка. Вони вкрай потребують дослідження, реставрації і збереження, а отже, залучення фахівців і коштів».
«На разі, Міністерство культури абсолютно пасивне у протидії нищенню пам’яток історії та культури. Досі в Україні не було жодного прецеденту судової справи щодо зумисного псування пам’ятки, натомість така стаття в кримінальному кодексі є. Якщо ми, українці, не піднімемося за збереження своєї історії – ми нічого не варті», – переконує пані Оксана.
Неодноразово звертався із запитами до Міністерства культури і відомий луцький краєзнавець Ігор Левчук. Зараз вчергове очікує відповіді, але переконує: дозволів на ремонтні роботи міністерство не давало. Офіційна відповідь управління культури Волинської облдержадміністрації від 30 грудня 2015-го року свідчить: тут не знають, що відбувається в стінах старовинного монастиря, адже держслужбовцям не надано жодних копій ліцензій, дозволів чи погоджень на здійснення робіт в пам’ятці національного значення.
Ігор Левчук наголошує, що роботи ведуться самовільно і безконтрольно. Хоча всі дозволи щодо пам’ятки архітектури національного значення має надавати Міністерство культури, а хостел облаштовують із дозволу безпосередньо голови облдержадміністрації. Це приміщення потребує особливо пильного ставлення, адже його історія досі не досліджена. «На території Луцької тюрми знаходиться 19 розстрільних ям радянських військовополонених зі шталагу, вони не віднайдені. В підвалах, які були після облаштування музучилища замуровані і нині вже розчищені, можливо, зберігались і останки в’язнів луцької тюрми, і німецьких бранців, і навіть поховання єпископів, – припускають історики. Також на приміщення планують встановити купол. Ще в 2007-му році ми зупиняли це свавілля, але в єпархії від плану не відмовились, хочуть таки встановити. Про виявлені фрески також необхідно було одразу повідомляти органи охорони культурної спадщини. На разі, реагування на ситуацію – жодного».
* * *
Кажуть, що коли не знаєш, як робити – роби за законом. Очевидно, що саме бездіяльність найвищих державних органів і недостатня увага до збереження культурно-історичної спадщини спричиняє подібні ситуації. Поки держава не дбає належно про збереження пам’яток, не знаходить фінансування, Міністерство культури не здійснює відповідного контролю, вони – неминучі. Бачення обставин і цільового використання старовинних приміщень може бути різним, проте усі рішення мають бути узгоджені згідно з чинним законодавством, після вивчення усіх експертних думок та висновків.
Лариса АНДРІЙЧУК