Їм судилося бути 15-річними в час, який згодом увійде в підручники, про який будуть писати мемуари, книжки, про який бабусі будуть переповідати онукам…
Але їм 15-ть! Вони на старті. Що вони ховають за масками, які носять? Що думають, коли чують, що батьки сидять без роботи? Як переживають статистику про хворих, померлих і тих, що виздоровіли, що іноді їм трапляється десь «в телеграмах»?
Ми попросили кількох луцьких школярок написати про це. Швидко. Найперші думки. Написати, щоб лишити це в історії. Бо «завтра» вони будуть приймати в цій країні рішення. І, можливо, зрозуміють, що зараз і тут було зроблено не так. Або - так.
* * *
Карина Маркович, 15 років, Луцьк, школа №15
«Covid-19, вірус, який неочікувано з'явився у світі. Перший спалах стався в Китаї, у місті Ухань, дійшовши і до нас. З самого початку не дуже вірила у це, але пізніше зрозуміла: це реально дуже важливо. Позакривали школи, університети, кафе і безліч інших закладів. Ми пішли на карантин і вчилися дистанційно.
З самого початку не дуже вірила у це...
Було важко… І скучно. Дуже хотілося гуляти. Таке відчуття, що твої дні проходять непродуктивно. Але пізніше звикаєш і до цього. Стає не так важко. Розумієш: ми маємо носити маски, аби в разі чого не заразити інших. Однак не всі це роблять.
На разі, я хочу одного: щоб всі дотримувалися правил безпеки. Немає іншого варіанту подолати вірус.
* * *
Надія Сахнюк, 15 років, Луцьк, школа №15
«Ми живемо в історичний момент коронавірусу.Це не дуже радісно, адже Covid-19 псує багато чого. Початок коронавірусу припав на той час, коли я навчалася у 9-му класі. Всі школи пішли на дистанційне навчання, це було важко. Ми раптом зрозуміли. що навчання у звичайних умовах - цікавіше та веселіше. Коли карантин посилили, постійне сидіння вдома набридало. Хотілося зустрітися з друзями, погуляти на вулиці. Можливо, Covid навчив нас цінувати прості речі.
Можливо, Covid навчив нас цінувати прості речі.
На даний момент я не можу сказати, що всі так бояться цього вірусу, як на початку. Бо ми всі можемо вийти погуляти, сходити в кафе або в кіно, хай не у вихідні. Був момент, коли здавалося, що ми повернулися до нормального життя.
Хочеться, щоб все стало на свої місця. І не було ніяких новин про Covid».
* * *
Катерина Кротюк, 15 років, Луцьк, школа №10
«Нас попросили написати, як ми сприймаємо карантин. Отож, пишу…
Спершу, як тільки ми дізналися, що таке буде, мені все дуже навіть сподобалося. Багато вільного часу, можна довше поспати, провести цей час із родиною. Але коли почалося дистанційне навчання, це все вже було не так круто, як здавалося. Минув місяць, другий третій… Це набридло.
Я відчувала себе непотрібною. Дні були довгими і непродуктивними.
Взагалі тема карантину мені не подобається. Особливо коли його то послаблюють. то посилюють. Адже як тільки після перерви відкривають торгові центри - там утворюються великі скупчення людей, а так інфекція поширюється набагато швидше».
* * *
Аліна Костриця, 15 років, Луцьк, школа №10
«Мій карантин почався банально, як і у всіх. Я сиділа вдома, вчила уроки, дивилася серіали. Коли тільки проголосили карантин, до мого дня народження лишалося 2 дні. Ми з моїми друзями просто сиділи у мене вдома, було максимально нудно, і ми були дуже розчаровані, бо кінотеатри були закриті.
Коли тільки проголосили карантин, до мого дня народження лишалося два дні.
Дистанційне навчання - то найгірше, що було за весь карантин. І що може бути. На мій подив, з учителями ми майже не розмовляли, тільки робили домашнє, яке вони задавали.
За весь карантин я майже не виходила з дому. А потім нам просто сказали, як і коли принести книжки…
Тепер - легше. Але я дуже не хочу повторити все знову».
* * *
Анна Корець, 15 років, Луцьк, школа №10
«Напочатку карантину мені здавалося, що місто завмерло. Виходиш на вулицю - і бачиш критично мало людей. Мені це було дуже дивно. Дивно, що люди кинулися купувати продукти в магазинах наперед. Дивним було дистанційне навчання.
У мене дистанційне навчання проходило легко та навіть весело. Набридали одноманітні дні. Ми писали контрольні, лабораторні, потім їх здавали, а далі - вільний… Згодом батьки почали відпускати мене на прогулянку.
Можна знайти безліч мінусів карантину, але я знайшла і плюси: я набагато більше часу проводила із сім’єю… Якщо раніше батьки були завжди на роботі, то тоді ми весело проводили разом час, ми дивилися разом фільми і навіть готували.
Можна знайти безліч мінусів карантину, але я знайшла і плюси: я набагато більше часу проводила із сім’єю…
Із цією епідемією люди ніби зійшли з розуму, бо в аптеках не було антисептиків та захисних масок. Я навіть бачила, як старші люди замість масок використовували пакети. Це якийсь нонсенс.
Сумувала за своїми однокласниками. Без сліз та істерик не обходилося. Я не хочу пережити ще раз цей карантин».
Аліна Шостак, 15 років, Луцьк, школа №10
«Сьогодні нас попросили написати думки про Covid. Я нейтрально ставлюся до карантину і до цієї всієї «маячні». Спочатку все було добре, школу закрили на тиждень, всі були раді: вихідні, ура! Але це затягнулося на пів року, а потім почало набридати.
Я не вірила у це все, не дотримувалася норм карантину. Мені було байдуже. Чомусь. І все було б чудово, але я студіюю театральне мистецтво, і от коли дізналася, що закривають театри… (разом з тим і заклад, в якому я цьому всьому навчаюся), то карантин мене дуже розчарував. Ці будні почали набридати, здавалося, що ми звірі, яких закрили у клітці.
І все було б чудово, але я студіюю театральне мистецтво, і от коли дізналася, що закривають театри… (і заклад, в якому я цьому всьому навчаюся), то карантин мене дуже розчарував.
Потім усе якось в один момент стало на свої місця. Чи я просто звикла? Не знаю, як буде далі. У принципі, як вийде, так і буде!».
P.S. Усі дівчата навчаються журналістиці у стінах МНВК Луцької міської ради, і, можливо, завтра саме вони розповідатимуть нам усім новини інші. ..Не про Covid. А нині це просто думки 15-літніх. Важливі, бо – без прикрас.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА