Наталя і Вероніка з Луцька з перших днів великої війни змінили сукні на військову форму і пішли в соту бригаду. Мама пишається, що її донька може втерти носа багатьом хлопцям.
Про це пише ВСН з посиланням на сюжет 12 каналу.
Лучанка Наталя разом із донькою тепер носять військову форму. Ще три роки тому жінка створювала дизайнерські речі - була модельєркою. У лютому 22-го у військкоматі їй запропонували готувати для військових їжу.
«Я була дуже задоволена, що мене взяли хч кудись, що можу хоч чимось допомагати армії», - розповідає військова, молодша сержантка Наталія Попозогло.
«Я пам'ятаю, як ти кричала. Десь о 8 ранку в той день, краще я буду за зброєю, чим буду їх чекати і боятися. Та, так і було», - додає її донька військова Вероніка Попозогло.
Вероніка пішла у військкомат через 10 днів після мами. Теж у соту бригаду, теж на кухню.
«У перші дні довелося бігати по всім волонтерам, купляли за свої гроші, тато нам особисто 2 каструлі в Епіцентрі купив, ну бо справді не було в чому просто готувати», - пригадує Вероніка.
Коли 100 бригаду перевели на Схід, разом з усіма поїхали і дівчата. Їх досвід - 15 місяців на передовій.
«Ми приїхали туди в нас не було електроенергії, ми були на генераторах і генератори не витягували електроплити. І в нас було варіант або готувати на вогнищах, або на польових кухнях, або придумувати альтернативу», - пригадує військова Наталія Попозогло.
Дівчата згадують, на вогнищі готувати було небезпечно через дим. Тож знайшли газові плити і за свої гроші купували балони. Найбільше задоволення, діляться, - коли хлопці дякують за смачний обід.
«Сама робота кухаря - це дуже важка, це величезні каструлі по 40 літрів, які треба піднімати. І якщо, наприклад, накрошити вдома пів кілограма м'яса, а що покрошити 40 кілограм м'яса - це велика різниця», - додає жінка.
У сотій бригаді обидві захисниці і служать, і вчаться. Кажуть, у військових можливості є. 25-річна Вероніка, вже будучи на передовій, вступила у виш на менеджмент. Планує працювати за кордоном. А її мама опановує фах психолога.
«Коли ти працюєш на кухні, ти знаєш всіх. Тому шо всі приходять до тебе їсти. І я зрозуміла, що робота психолога - це дуже важливо в нас. В нас психологів дуже не вистачає, просто катастрофічно. Хлопці з передової потребують психологічної допомоги. Якщо я вже себе посвятила армії, то це треба робити до кінця. І зараз, і потім після війни, після перемоги так само», - додає Наталія Попозогло.
Попри роботу на передовій, військові беруться і на пробіжки ходити, і англійську вчити. Захисниці кажуть: не один їхній побратим, служачи у війську, одночасно здобуває освіту
Що думають доброволиці про нинішню мобілізацію?
«Це не однозначно так страшно і можна вибрати собі багато векторів. Проте, вибирати можна, коли ти йдеш сам, коли тебе вже забрали, вибору в тебе немає, тому це має мотивувати в першу чергу робити перший крок», - каже Вероніка Попозогло.
«Чий це обов'язок захищати це все? Ну якщо вже на то пішло, дуже багато чоловіків скептично ставляться до жінок в армії. Вот там жінки в армії до них серйозно не відносяться. То почекайте, ідіть самі. чого ви не йдете? Чого ви втікаєте, чого ви розказуєте за ваші права? Ідіть замініть жінок - ті, шо в армії, будьте чоловіками», - додає мати Наталія Попозогло.
Наталя дуже вболіває за те, щоб Україну було кому захищати, щоб її побратими мали можливість перепочити
«Да, я не народила сина, але моя дочка краща за тих синів, які ховаються, які втікають, які придумують як би це не піти в військо і я цим горда, я дуже горда своєю дитиною, що вона може втерти носа багатьом хлопцям», - підкреслює жінка.
І мама, і донька із захопленням розповідають про побратимство у "сталевій" сотці - вдячні командиру і закликають військовозобов’язаних приєднуватись до їхньої бригади.