Полеглого на війні мешканця села Березичі Любешівської громади Ярослава Рудніка забрали служити у січні цього року, а вже у липні він загинув.
Спогадами про нього поділився брат Сергій. Про це йдеться у публікації Нового життя.
Ярослав зростав у багатодітній сім’ї. Окрім нього, у батьків було ще троє братів та дві сестри. Тож змалку знав, що таке тяжка сільська праця.
На жаль, у засвіти вже відійшли мама й тато. А дорослі діти порозліталися світом. Славік (як його називали найрідніші) закінчив місцеву школу. Потім навчався у Маневицькому технічному училищі. Коли ж отримав документ про фах, повернувся додому. Відслужив в армії. А після повернення з війська так і залишився у батьківській хаті. Їздив на сезонні заробітки. Деякий час працював у лісництві. Зі ще одним братом разом господарювали на рідному обійсті.
«Вони – трудяги неабиякі. Тримали корівку, коника, свиней. Працювали важко. Але все мали своє, ні в кого не просили», – розповідає про молодших старший брат Сергій.
У січні нинішнього року Ярослава Рудніка забрали служити. Так наш земляк потрапив у 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Згадував ази військової справи, котрі опановував під час строкової служби понад двадцять років тому. Навчався новому, бо ж тепер потрібно було виганяти рашистського ворога з українських територій.
Півтора місяця пробув на одному з полігонів. А потім разом із побратимами відправився на Харківщину – у саме пекло війни. «Він старався, коли міг, телефонувати нам. Бо ж знав, що ми хвилюємося за нього. Особливо страшно було, коли не виходив на зв’язок по кілька днів», ― пригадує брат Сергій Іванович.
Однак, звісно, всього, що бачив і що насправді переживав на фронті, Ярослав рідним не розповідав. Як і про те, що не раз його життя трималося на одній волосинці. То вже брати й сестри дізнавалися від рідних побратимів їхнього Славіка.
«За три дні до того злощасного 16 липня я ще до нього зателефонував, ми поговорили. Але ж ніхто не знав, що та розмова – остання», – зітхаючи, каже Сергій Руднік. Надвечір того ж дня до нього завітали представники військкомату та сповістили жахливу звістку: брат загинув смертю хоробрих, обороняючи рідну Україну.
Поховали воїна у рідних Березичах.
Вічна пам’ять і слава Герою!