Того дня на навчання до психологів, медиків та військових прийшло набагато більше лучан, ніж усі попередні.
- Ви бачите, як вас багато. Ми мусили вас ділити на групи. Звідки ви дізнаєтеся, про ці зустрічі? – тихим голосом у переповненій залі наукової бібліотеки запитувала психологиня Олена.
Їй в очі дивилися чоловіки з дружинами, вже сивочолі бабусі, дядьки, яким за 60, парубки, дівчата-підлітки і часом геть діти.
- Народне радіо, - хтось відповів...
Навколо витав запах книжок. Більшість із присутніх були у цих стінах вперше. Мені він дуже знайомий з часів студентства. Тому пахнуло юністю.
Книгозбірня так мало нагадувала книгозбірню. У кожному кутку плели захисні сітки. Погруддя Олени Пчілки – а навколо гори стрічок тканини. Так «вишивають» війну.
...Коли Олену Пчілку, сивочолу і вже стару та немічну матір Косачів арештували, то енкаведисти вели її на допит до своїх катівень, прив’язавши до коня. Важко сказати – навіщо, катів та окупантів взагалі важко розуміти. Ми тепер знаємо.
...Коли уже під кінець навчань хтось із інструкторів-ветеранів ООС сказав: «А тепер будьте уважні: показуємо, як правильно розібрати автомат», зала напружилася і зосередилася. З останнього ряду піднялася дівчинка років 12-ти. З косою, у червоному светрику. Стала, щоб краще бачити.
І не ворухнулася до останнього жесту.
* * *
«Але мийте цю підлогу!»
Психологиня Олена Валова цього дня була вбрана у яскраво-жовту кофту. Це додавало сонця і настрою. Але говорили про біль.
Хвилин п’ять люди слухали це так, наче прийшли на нудну лекцію, наче це їм зайве, бо ж попереду домедична допомога, поводження зі зброєю – щось більш приземлене, здавалося. Але з кожною наступною хвилиною зала ставала все уважнішою. Бо впізнавала себе у простих якихось прикладах, які називала ця жінка. І, відповідно, розуміла, ось воно, вже тут, вже в мені.
Втім, Луцьк – якраз те місто, яке вже добре знає, як прокинутися під ракетні удари. Він прокинувся так 24 лютого. Багато дітей бачило це у вікні, багато людей. Далі – рідні люди йдуть на фронти. Інші люди рятуються тут і шукають прихисток. Ти сидиш і щодня бачиш, як стирають на попіл Україну. Але віриш у неї, як ніколи.
І як з ними жити
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: МОЄ місто сьогодні. 7 березня
- Намалюйте лівою рукою квадрат, а правою – трикутник, а тепер – обома. Малюйте, малюйте... Не соромтеся. А тепер прислухайтеся до себе: як ви? - чути у залі.
Фахово, спокійно вона показує вправу за вправою, люди роблять це вслід і стараються навчитися виконувати усе так, аби їхнє тіло допомагало їм справлятися з їхніми емоціями.
Ніхто не сміється. Уважно і ретельно всі пробують робити так, як радить психологиня. Їм, психологам, теж довелося швидко зосередитися на війні. Швидко мати цілий план на випадок подібних звернень.
- Мене накрило на шостий день. От просто. Я набрала колегу і кажу: допомагай. Ми поговорили і стало легше, - розповідає Олена.
Вона наполегливо радить лучанам не соромитися телефонувати психологам. Ці телефони зараз доступні. У місті створили цілий консультаційний центр для психологічної допомогги. Є низка людей, які готові працювати з лучанами (телефонуйте, контакти тут)
- Змушуйте себе робити якісь прості речі: прогулянки, тренування ... Все те, що було до війни. Так, це важко дуже. Старайтеся себе змусити. Дуже допомагає миття підлоги. Ми можемо думати, що ось прилетить ракета в мій дім, ось вона розіб’є мій дах і пробє цю підлогу. Але мийте! Хай ця підлога в цей момент буде чистою, - переконує Олена.
В очах навпроти з’являється все більше розуміння.
«А плакати можна?»
Зараз усі навколо говорять про панічні атаки. Треба відрізняти їх від істерик.
Олена ретельно пояснює, що це, і головне: які відчуття тоді переживає людина.
- Панічна атака – це коли людина відчуває, що помирає. «Я помираю», - думаєш ти тоді. Біль у тілі. Не можна знайти місця. Що зробити? Повернути в тут і тепер! Візьміть таку людину за руку. Скажіть їй: «Ти добре мене чуєш? Може, мені треба кричати?». Обійміть її. Пам’ятайте: обійми дуже допомагають. Обійміть і запитайте: «Ти бачиш, якого кольору у мене очі?». Встановлюйте контакт з людиною. Хай вона стисне вам руку. Бити по обличчю? Ні, в жодному випадку, - каже психологиня.
Якщо це ваша рідна людина, можна посадити людину на краєчок дивану. Сісти позаду, обійняти її руками і ногами, кажучи: «Я тут, я з тобою».
в мене очі?»
Іноді помагає просто дихати «на рахунок 5». Людям показують, як саме. Однакова довжина вдоху і видиху, хвилини чотири. Так, каже, ми змінюємо наш фізіологічний стан, який змінить наш емоційний стан.
- Колега з Вірменії поділилася досвідом. Пригадуєте, що там було? Вона працювала в госпіталі з молоденькими пораненими солдатами. Каже, зі своєї люті треба зробити акумулятор, коробочку. Щоб лють було шкода витрачати. Ще: є такий вислів «око бурі». Бо в центрі урагану завжди є якесь спокійне місце. Так-от уявіть, що ви – в центрі урагану, в такому спокійному місці. Загалом є дуже багато тілесних практик, усі вони працюють, просто їх треба приміряти на себе і пробувати, що допомагає конкретно тобі. Завжди кажу: користуйтеся цими практиками, гугліть їх, шукайте консультації психологів в інтернеті, зараз дуже багато фахівців пропонують їх безкоштовно.
Війна проходить не тільки по лінії фронту. Я вчилася свого часу в Москві. У нашому вузі була військова кафедра. Це був 89-й рік, нам ще тоді пояснювали: наступна війна буде вестися зовсім не так. Бо у наступній війні найбезпечніше місце буде на фронті . У наступній війні будуть нищити тили. Зараз знищити тили – найлегше, ми це вже бачимо. Москва, 89-й, уявіть собі... – згадує Олена.
Однак каже вона, що українці дуже різняться від росіян у ставленні один до одного. Нам важливі люди. Їм – ні. І це нас робить сильнішими набагато.
наступна війна буде вестися
зовсім не так»
Жінка бере ватман, на ньому- крива.
- Ось ми де зараз, - показує на точку з написом «Ейфорія». А ось куди вони нас хочуть загнати, там «Капітуляція, відчай». Психологи радять аж ніяк не розраховувати на дуже швидку війну, на те, що скоро перемога. Розраховувати на довгий шлях. Краще, хай перемога стане для всіх добрим шоком. Колеги радять три речі: перше – це молитви, якщо ви не вірите в Бога, складіть собі свою молитву. Друге – це простір навколо: Прибирайте, працюйте, вчіться, робіть все, що зазвичай. Третє – це нагадувати, що кожен наступний день наближає перемогу, - каже під кінець.
- А плакати можна? Як правильно плакати? – раптом запитує хтось із людей.
- Плачте, коли хочеться. Плачте. Особливо – чоловіки. Плакати дуже раджу...
«Як отче наш знайте...»
Ще дуже довго ми всі гуртом вчилися рятувати. Настя Дем’янчук – студентка 6-го курсу Буковинського державного медичного університету, що в Чернівцях. Вона – з Ківерців. Життя змусило її вчити цивільне населення, що робити, коли – війна.
Тому всі слухали Настю так, наче вона командир твого бойового підрозділу і вам – скоро виконувати надзавдання. Завдання просте: спасти себе, або когось із рідних, або когось поруч.
Джгути. Тампування рани. Реанімація.
- Руки в замок, робимо 30 натисків. І ще 30. І ще. Їх має бути 100-120 за хвилину. Куди тиснути? Зараз показую. Ставили лайк? Отак беремо палець…
на цій війні уже – інструктор
Додому всім Настя чітко і різко роздає «завдання»: пощупати себе, знайти артерію під коліном чотирма пальцями, зробити ще те і те, і те... Їй дякували оплесками.
Остання порада цього дня була від добровольців, ветеранів ООС. Хтось із них щодня обов’язково знаходить час, аби вчити лучан поводитися зі зброєю, нагадати чоловікам у тилу, як розібрати автомат, як цілитися. Ажіотаж – чималий. Юрій Семчук наголошує: у Луцьку планують організовувати вишколи, більш практичні, вчитимуть тактиці ведення бою для цивільних, охочих збирають через групу в телеграмі. Диктує свій особистий номер 0951558227, для запису.
- Як отче наш знайте: ніколи не кладіть палець на спусковий гачок, коли ви не стріляєте... – чути поміж книжками.
Поки вони це кажуть, у потилиці хлопців у військовій форм дивляться очі Героїв Небесної сотні.
З бібліотечного плакату на стіні.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.
P.S. Навчання щодень о 13:00 за адресою: Луцьк, вул. Будівельників, 11. Триває орієнтовно 3-4 години. Вхід вільний і без реєстрації. Для довідки 0971777988 Катя. Телеграм https://t.me/pidgotovka_luck . Вчимося діяти в умовах війни.Навчання відвідали більше ніж 1000 людей.