Прикордонник Євген родом із Чернівців. У цивільному житті працював у сфері інформаційних технологій. Початок повномасштабного вторгнення зустрів у ліжку з коронавірусом.
Щойно хвороба відступила чоловік пішов до військкомату та мобілізувався на оборону України, йдеться на сайті Державної прикордонної служби.
За розподілом потрапив до підрозділів Держприкордонслужби України. Виконував бойові завдання у Слов'янську, Лимані, Часовому Яру та Бахмуті. Останній залишився у болючих спогадах та шрамах на тілі. З побратимами Токар заступав на позиції у середмісті Бахмута. На той час від міста мало що залишилося. Прикордонники разом з побратимами з Сил оборони України тримали рубіж одного з небагатьох ледь вцілілих кварталів.
Те, що відбувалося навколо, важко описати словами. Тіла окупантів були всюди. Ми завдавали їм великих втрат. На жаль втрати були й з нашого боку, – згадує Токар.
У темний час доби окупанти лише посилювали натиск на позиції українських захисників. Після таких штурмів, вулиці й міста були всіяні ліквідованими загарбниками. В багатьох залишалися при собі не використані боєприпаси. Хлопці їх збирали, а потім били ворога його ж зброєю. Під час однієї з таких вилазок Євгена було поранено.
На вулиці, неподалік від нашої позиції, лежав загиблий окупант у російській формі. Була команда обшукати його на предмет рації, документів, якихось цінних речей для нашої розвідки. Ми з товаришем висунулися на відкриту ділянку, забрали зброю і магазини, а на виході нас обстріляли, – розповідає прикордонник.
Євген отримав осколкове поранення ноги та лівої частини тулуба. Його товаришу посікло обличчя, сильно постраждав ніс. Військові самотужки дісталися до укриття та викликали евакуаційну групу. Після відновлення Токар повернувся на службу. По виходу з Бахмута встиг відвідати навчання у Великій Британії, послужити на білоруському кордоні та знову повернутися в зону ведення активних бойових дій уже в складі бригади «Гарт». Після поранення Токарю знайшли менш рухливу роботу. З гранатометника він перекваліфікувався у зв'язківця. Наразі несе службу на Вовчанському напрямку. Каже, на новій посаді у нього з'явилося більше відповідальності.
Я постійно перед монітором, бачу все, що відбувається на нашій ділянці. Було, що в мою зміну хлопцям довелося відбивати штурм, а я був їхніми очима і скеровував дії. Тоді зайшло ДРГ, на моніторі було видно позиції кожного з окупантів, по радіостанції я говорив хлопцям, де хто знаходиться, куди стріляти і звідки чекати небезпеки. Це було дуже відповідально, адже від цього залежали життя товаришів, – розповідає прикордонник.
Завдяки вказівкам Євгена, прикордонники розбили штурмову групу без власних втрат. Тоді Токар зберіг життя побратимів. Цим продовжує займатися зараз. Військовий переконаний: в березні 2022 року він зробив правильний вибір. Для тих, хто досі вагається, має кілька слушних порад.
Хлопцям призовного віку варто готуватися. Вдома пересидіти не вийде. Скоро піде четвертий рік війни, не мати варіантів служби – це погано. Є багато напрямків: медики, водії, зв’язківці, дронщики… Обирай, де ти можеш бути корисним і ставай на захист своєї країни. З власного досвіду скажу, що мобілізовуватися не так страшно, як здається. Просто потрібно обрати правильну мотивацію. В мене це кохана дружина і двоє чудових дітей. Татко тут, щоб вони жили у вільній країні й під мирним небом, - каже Євген.