У переддень Дня святого Миколая, 18 грудня, благодійники та волонтери подарували справжнє свято онкохворим дітям. Тим, які щодня мусять терпіти болючі уколи, пити несмачні ліки, переживати усі побічні ефекти кожної хімії. Кожної! Багато з них вперше зустрічатимуть новорічні свята не вдома, а у білих стінах лікарні. Хоч і прикрашеної святковими ліхтариками.
Вони стоять перед дверима нової ігрової кімнати, яку ось-ось їм покажуть. Стоять і не можуть дочекатись, усе запитують: «Мам, ну коли я побачу ялинку?». А там на них вже чекають і прикрашений символ Різдва, Міккі Маус з Міні Маус, Святий Миколай і купа людей, які подарували їм це свято.
Мами тримають за руку дітей і радісно переглядаються – вони давно не бачили їх такими щасливими. Яскраві стіни, величезна ялинка, багато кульок і десь у закутках заховані подарунки від Миколая для кожного пацієнта онкогематологічного відділення Волинської обласної дитячої клінічної лікарні. У переддень діти писали листи і щиро вірили у диво. Ось диво і сталося.
18 грудня, окрім привітання від Святого Миколая, іменних подарунків, діти отримали ще й нову ігрову кімнату. До її облаштування долучилось чимало благодійників, меценатів та волонтерів. Серед них – і генеральний директор ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха. Каже, що їхня компанія відгукнулась відразу й без роздумів – безкоштовно зробили ремонт у приміщенні, де зараз розмістилася ігрова кімната.
«Це хороша справа, бо йдеться про дітей. Їх вільний час потрібно заповнити іграми, аби хоч трішки відійти від постійного лікування. Я хочу передусім подякувати лікарям, які лікують цих дітей і дбають про них. Усі хочуть, аби ці діти якнайшвидше повернулись додому здоровими. Але від цього ніхто не застрахований, тому ми не вагались і відразу відгукнулись. Це досить скромний вклад від нас», – каже він.
Меблі та покриття закупила Володимир-Волинська птахофабрика «Чебатурочка». Згодом цю кімнату доповнять ще й шафами, диванами, книжками, іграшками. У цьому допомагає засновниця інноваційної школи «Think Global» Лілія Данилюк.
Волонтери Роксолана Несторук та Олександра Царук (Олексюк) об’єднали навколо себе небайдужих лучан. Спільними зусиллями вони купили усі подарунки, які діти просили у своїх листах до Чудотворця: ноутбук, планшети, самокат, навушники, ігрову приставку, конструктори, синтезатор, роботи, санчата… Подарунки дістались кожному пацієнту.
У палатах своїми зусиллями батьки створюють наближену до домашньої атмосферу: хтось обвішує ліхтарями вікна, хтось розмальовує стіни, хтось вішає свої картини, заставляє усе іграшками. Батьки роблять так, щоб дитина хоча б на мить забувала, що вона в лікарні. Але щоденні маніпуляції про це все одно нагадують.
Щоразу, заходячи зі Святим Миколаєм в палату до дітей, я бачила наповнені сльозами очі матерів і захват у дітей. Вони переконували, що були слухняними. Але це й так зрозуміло.
«Дитяча кімната і подібні заходи – шанс на швидке одуження для діток. Коли у дітей будуть позитивні емоції, і вони будуть знати, що їм зараз зробили болючу маніпуляцію, але потім вони підуть в ігрову кімнату, подивляться мультики, побачать нові іграшки – це прискорить одужання. Ця кімната буде працювати щодня, і діти в будь-який час зможуть нею користуватись», – розповіла завідувачка онкогематологічного відділення Яна Рижко.
Кожен, хто долучився до цього свята, розуміє, що для дітей це було надважливо. Щемливо було бачити, як свою любов віддають дітям медичні сестри та лікарі. Тут все огорнуте любов’ю, підтримкою та розумінням.
«Лікарі та медсестри у цьому відділенні відчувають кожну дитину, кожне серце. В цьому віці діти не мають долати такі проблеми, і усі ми маємо об’єднатись заради них і докласти максимум зусиль задля їх здоров’я. Хочеться, аби тут завжди було чутно сміх і веселощі. Діти дуже чекали цього дня. Це хороший перший крок до наступних, більш масштабних. Бо потреб у відділенні дуже багато, і найголовніше – інфузомати. Але ми віримо, що скоро усе буде добре», – сказала мама онкохворого пацієнта Ірина Антонюк.
Загадала бажання, що вже наступного року усі діти будуть зустрічати новорічні свята у теплому родинному колі. Інакше й бути не може, якщо у це вірить така велика кількість людей.
Фото і текст: Юлія ГАЛЕЦЬКА