Ковельчанин Віталій П’ясецький, який п’ять років тому захищав Донецький аеропорт, поділився своїми спогадами про ті дні та розповів, як склалося його життя після повернення з війни.
У січні 2015-го він служив у складі 80-ї аеромобільної бригади. На війну пішов добровольцем, повідомляє Суспільне.
Як військовий, який брав участь в обороні Донецького аеропорту, розповідає, повинен говорити, писати, думати, згадувати про ті події.
«Сьогодні у мене пам’ятний день. Я отримав поранення. Мені ще мій товариш скинув зведення із бойового журналу, яка обстановка складалася у терміналі», – згадує захисник Віталій П’ясецький.
16 січня 2015 року, розповідає, запам’ятав яскраво: це був один із найважчих боїв за Донецький аеропорт.
«Ми думали, що до ранку не доживемо, по тій причині, що був потужний штурм аеропорту. Нас заливали горючою сумішшю. Це все горіло. Кілька десятків поранених просто лежали на підлозі. Кожному потрібна була допомога. Можливо, я допустив помилку, але я навіть своїй дружині відіслав останнє СМС», – розповів «кіборг».
Через три дні його вивезли із аеропорту разом із пораненими бійцями. 20 січня аеропорт підірвали.
«І всі ми, хто був по госпіталях, по лікарнях – я був у лікарні Мечнікова у Дніпропетровську, і це був важкий період, тому що ми розуміли, що більшість наших хлопців загинуло», – каже Віталій.
«Коли буваю в Луцьку і проходжу через Театральний майдан – завжди уповільнюю крок. Тут наші хлопці зображені: Вадік Демчук, Саша Грошев, Василь Смолярчук. Це хлопці, які загинули в аеропорту 20 січня 2015 року», – розповідає захисник.
Історія волинського кіборга увійшла у збірник спогадів ветеранів.
«Те, що я писав, я його розцінював із 2-х позицій. Треба розповісти, і певна реабілітація і розвантаження. Цю книгу я дарую близьким людям. Ми робили презентації по містах, в Києві, Дрогобичі, у Львові...», – додає він.
У школі села Підбереззя Горохівського району, яку 20 років тому закінчив Віталій П’ясецький, теж є книга «Голос війни».
«Ще перебуваючи в школі, проявив літературний талант. Усі 10 днів, що там був, описав у своїх записках, які пізніше ввійдуть – він буде співавтором цієї книги. Він у нас був на зустрічі і подарував таку книгу «Голос війни» – туди увійшло коротеньке оповідання, яке він присвятив своїй дружині», – розповіла заступниця директора школи Валентина Шевчик.
Після поранення та демобілізації Віталій повернувся додому. Із дружиною та двома дітьми живе у Ковелі, має власний бізнес, навчається.
«І свобода, і прогулянки на майдані – оплачено кров’ю хлопців, які загинули в цій війні. Я впевнений, що моя країна буде процвітати. І я дивлюся на все з оптимізмом. Як би не було важко. Але я впевнений, що моя країна буде!» – міркує Віталій П’ясецький.
Читати також: «У ці дні герої сідають за святкові столи у небесному царстві». У Луцьку вшанували полеглих воїнів