Місцеві мандри увійшли в моду. Ми шукаємо замки, садиби, руїни, храми і локації, які надихають і які поруч. Але часто просто не знаємо про їх існування.
«Що б то ще таке подивитися дорогою на Світязь?» - думає кожен другий турист, який влітку їде на Шацькі озера. Правда ж? Дорога довга – і хочеться набратися досхочу чогось волинського-волинського: світлин і вражень, вражень і світлин…
«Перший» розкаже про найцікавіші місця на Волині дорогою на Світязь. Щоб їх побачити, далеко з дороги звертати не треба))
Ну от хоча б: церква у селі Світязь…
Ви тисячі разів проходили повз чи бачили її, коли приїздили на відпочинок до села Світязь. Але жодного разу – не заходили всередину. Даремно. Церква у селі Світязь варта того.
* * *
…Храм названий на честь святих Петра і Павла. 12 липня у Світязі престольний празник. А от будувала церкву в селі Світязь на Волині родина графа Францішека Ксаверія Браницького (1713-1819), колишнього коронного гетьмана Польщі. Зі слів краєзнавця, директора Любомльського музею Юрія Фініковського, історія дуже цікава: дружина графа Олександра Браницька перед смертю заповіла рідним звести 12 православних церков. Відтак втілював її волю син Францішека Ксаверія – Владислав Гжегож Браницький. Він став фундатором храму у Світязі.
Наразі церква, змурована за заповітом Олександри Браницької, знаходиться на території місцевого Петро-Павлівського чоловічого монастиря.
* * *
…Цікаво, що раніше, за спогадами старожилів, озеро підходило до самісінької церкви. Сьогодні храм від води відділяє досить чимала відстань. Люди у селі згадують, що вода стояла майже під стінами і вимивала кості з могил, які були навколо церкви.
* * *
…Біля храму є острівок з синіх надгробних пам’ятників. Це свідчення місцевої традиції ставити хрести тим селянам, яких забрала війна і не повернула родинам. Усі вони з іменами, деякі – з фотографіями. Але під жодним нема могил. Подібна традиція є в інших селах Любомльського та Шацького р-нів.
* * *
…Раніше довкола храму був цвинтар. Досі у землі є залишки поховань. Кажуть, що часто під час будівельних робіт навколо церкви викопують фрагменти кісток. То було найперше, найдавніше сільське кладовище Світязя. На цьому цвинтарі стояв дерев’яний храм. І цей храм, і перші історичні згадки про це місце відносять до 16 ст. Однак церква згоріла від запаленої свічки. Оскільки село Світязь колись було невеликим, то громада нову церкву збудувати самотужки не мала як.
Спромоглися звести лишень каплицю, яка стояла на місці храму.
***
… У церкви зі Світязя є «товаришки»: один храм Браницькі вирішили поставити тут, інший – в смт Шацьк, іншу – в Головно Любомльського р-ну. З трьох церков ця – найменша.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Палац у Любомлі, який ми втрачаємо. Кілька промовистих фото
* * *
…Головною окрасою церкви є іконостас. У церкві священик розповідає, що ікони на цьому іконостасі зображені в «таких рамах, які чимось нагадують царські ордени та медальйони». Це дуже нагадує типову традицію з часів панування на волинських землях Російської імперії так чи інакше, а приписувати святині хоч якійсь «царській» історії. Втім, її настоятель храму згадує й нині.
* * *
…Церква – мурована. Зсередини – розписи з 19 ст. Через те, що кіптява від свічок уже фактично в’їлася у муровані стіни, в церкві постійно – сутінки. Тут прохолодно і відчувається велич святині. Нині ті, хто опікується цим храмом, намагаються його доглядати так, щоб не шкодити давнім зображенням на стінах.
* * *
…З 16 століття на цьому місці лунає молитва. Тому храм вважають особливим намоленим місцем. Навіть у радянські роки церква не закривалася, була діючою. Був лише один період, коли помер старий священик, якийсь час тоді люди самі збиралися в церкві, читали Святе Письмо і співали церковні псалми, молилися.
* * *
…У церкві є чудотворна ікона Божої Матері Почаївської, якій більше ста літ. За спогадами старожилів, колись її купили в Почаєві спеціально для цього храму місцеві жителі і пішки принесли образ додому. Раніше вона знаходилася над царськими воротами, тепер стоїть ліворуч у храмі, аби кожен бажаючий міг підійти до неї.
Якось ікона замироточила. Сталося це, розповідають у церкві, 27 вересня 2002 року. То було свято, святиню саме опустили додолу, щоб люди у храмі могли прикластися до неї, як побачили за склом капельки мира, які спадали з обличчя Божої Матері. Створили єпархіальну комісію і засвідчили, що ікона мироточить. Відтоді до образу стали приїжджати паломники.
Розповідають, що першим ікона зцілила чоловіка з Шацького району. Кажуть, у того «вселилися голоси». Після молитов біля образу, той зцілився і лишив біля ікони підвіску: золотий хрестик на знак вдячності. Відтоді є традиція – лишати під цілющою іконою прикраси. Хрестики, підвіски, каблучки від паломників можна побачити, ними увішаний образ.
* * *
…У настоятеля храму о. Арсенія є більше сотні похресників. А все тому, що вважається, що цілюща ікона, за його ж словами, помагає подружнім парам завагітніти. Після молитов біля неї народжують дітей, а священика беруть хресним батьком.
* * *
…Храм у Світязі є пам’яткою архітектури. У 1988 в ньому було проведено серйозну реставрацію.
* * *
…Інша цікава ікона – справа у храмі. Це одна з найдавніших ікон цього храму і єдина, яка вціліла під час пожежі у старій дерев’яній світязькій церкві. Спершу її перенесли в каплицю, а згодом до нової мурованої церкви. Особливість образу в тому, що Святий Миколай тут намальований у напівмороці, в темних тонах. Здається, що він дивиться з напівтемряви. Якщо пильно придивитися, можна побачити на іконі невеликий отвір. Це слід від кулі з часів Другої світової. Принаймні так розповідають у церкві.
Група німецьких солдат прийшла до церкви, щоб оглянути її. Одному з них не сподобався цей образ, він вистрілив у Святого Миколая. Старожили кажуть, що ввечері, коли німецькі солдати стали вечеряти, вийшло так, що цього чоловіка застрелив ненароком якого ж товариш. Тому люди у Світязі з особливою шаною відносяться до цієї ікони. Образ теж увішаний хрестами: це дарунки священиків, які молилися Святому Миколаєві, а потім дарували образу священицькі хрести. Про один із старих хрестів кажуть, що то «хрест імператора».
Святий Миколай є покровителем людей, які подорожують і які «знаходяться на воді», а тому, кажуть в церкві, дуже багато туристів заходить сюди, щоб поклонитися цьому образу.