Штаб-сержант Василь у Національній гвардії служить з березня 1999 року. Він – тато чотирьох дітей. Тож День батька, який Україна відзначає сьогодні, – і його свято.
Історію захисника розповіли на фейсбук-сторінці луцьких гвардійців.
Найстаршій доньці гвардійця Ангеліні днями виповнився 21 рік. Вона працює у сфері стоматології. 17-річний син Анатолій – другокурсник медучилища. Ще один син Андрій закінчив 8-й клас школи, а наймолодша дочка Анна – 3-ій.
«Я нікого з дітей не змушую обирати ту чи іншу спеціальність. Ми, батьки, лише підказуємо варіанти. Їм самим вибирати професію. Це їхнє життя, їхні пошуки. Так і ми з дружиною ішли своїми шляхами. Вона працює медсестрою, я обрав фах військового. Звичайно, дуже важливо, що дружина бере на себе сімейні турботи, коли я у відрядженні чи на інших завданнях», – каже Василь.
На початку російської агресії на сході України в 2014 році він був у складі підрозділу волинських гвардійців, що виконував бойові завдання на Донеччині і Луганщині.
За час служби був командиром відділення, заступником командира взводу, інструктором з фізичної підготовки. Зараз – головний сержант патрульної роти в Луцьку. На цій посаді сам постійно вчишся новому і навчаєш особовий склад, каже гвардієць.
«Тут нема відчуття, що сидиш на місці, бо завдання різноманітні, – додає він. – То служба з охорони громадського порядку, то виїзди на профілактичні відпрацювання території, то різні навчання. Наша служба динамічна».
Василь на своєму прикладі демонструє, що сержанти в сучасному війську є кістяком будь-якого підрозділу – і в мирний час, і під час бойових дій.
«У нашій роботі треба бути трохи психологом, до кожного солдата знаходити підхід. Бо за шаблоном взаємодію не побудуєш. На полі бою також саме сержанти – командири відділення – ухвалюють важливі рішення. Тому вони повинні знати своїх людей, їхні можливості та озброєння і багато іншого. І звичайно, добре комунікувати з вищими командирами», – вважає Василь.
У нього один головний принцип – і щодо служби, і щодо сім’ї: «завжди залишатися людиною».