У Волинському обласному українському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка в Луцьку відкрили експозицію із 35 картин, написаних дружинами загиблих воїнів під час арт-терапевтичних майстер-класів проєкту «Жива. Справжні історії кохання».
Журналісти видання ВСН поспілкувалися з авторками картин та дізналися, що символізують їхні малюнки.
Проєкт «Жива. Справжні історії кохання» на Волині реалізовують за підтримки Благодійного фонду «Сучасна Україна» у партнерстві з ініціаторкою всеукраїнського проєкту Оленою Сокальською.
Ірина Крилова з Нововолинська розповіла, якими емоціями керувалася, коли малювала дівчинку під парасолькою.
«Коли я малювала, я бачила себе на теперішній час, ніби залишилася сама і хочеться відгородитися від усього світу. Але десь там в далині, ніби як вже мрія, як щось світло-рожеве, ніби є вихід з кінця тунелю», – розповіла Ірина Крилова.
Ольга Буторіна з Нововолинська намалювала ляльку-мотанку. Вона поділилася, що всередині було відчуття гніву, коли малювала картину.
«Найбільше відчуття помсти було, от ніколи не пробачу, не забуду! Відчуття внутрішнього гніву було на всю ту Московію, так би сказала. Тому що перекреслили повністю моє життя, змінили його. Відчуття помсти», – сказала Ольга Буторіна.
Вікторія Кошелюк з села Підгайці намалювала два серця.
«Вибрані синьо-блакитні відтінки, бо це колір небес і його жителів - Ангеликів.... А два сердечка, бо завжди відчуваю поряд, завжди був тісний інтуїтивний контакт і дуже хочу запам'ятати і зберегти ці почуття. Але і знаю, що колись ми зустрінемось і знову торкнемось сердечками пам'яті...», – розповіла Вікторія Кошелюк.
Лучанка Анна Малахова намалювала місяць. Жінка поділилася, що ця картина стала для неї поштовхом, що треба щось змінювати та йти працювати з психологом.
«В мене вийшла така темна картина, напевно вона відображає мій внутрішній стан зараз. Якась в мене така розгубленість, не розуміння як жити далі та що робити. Туга така, тому так темно. Вже на самій виставці я дивилася на картини дівчат, порівняла і зрозуміла, що в мене все аж надто темно. Завдяки цій картині я проаналізувала себе і свій внутрішній стан.
Для мене ця картина стала поштовхом, що треба щось змінювати і йти працювати з психологом, бо це не правильно, так не можна. Я маю стабілізувати свій психологічний стан, бо він безпосередньо впливає на мою дитину. Ця моя туга негативно впливає на мою дитину», – розповіла Анна Малахова.
Мешканка Ковеля Оксана Поліщук розповіла, чому намалювала сонечко на долоні.
«Ми з чоловіком постійно планували відпочинок, але сімейний побут: ремонт та інші домашні турботи заважали нам нарешті вибратися та той відпочинок. Ніяк не виходило поїхати до моря і я вирішила зобразити саме море. А сонечко на долоні намалювала, оскільки щоранку від чоловіка я отримувала повідомлення «Доброго ранку, моє сонечко», – поділилася Оксана Поліщук.
Художниця з Луцька Зоряна Рубана розповіла про символіку вінка, який малювали під час виставки:
«Жінка сама по собі, як квітка і кожна жінка асоціює себе з певною квіткою. Квіти повинні пахнути, давати плоди і продовжувати свій рід. Вінок, який сплетений, є символом єдності, що ці жінки не є покинуті, вони обʼєднані між собою і мають підтримку зі сторони різних організацій.
Також вінок – це символ перемоги, завжди увінчували вінком тих, хто був перший. Тому вінок у нас символічний і щодо жінок і взагалі щодо України».
Побачити картини можна до 26 лютого 2024 року у холі Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.