Викладач спеціальних дисциплін Володимирського агротехнічного коледжу Сергій з перших днів війни захищає рідну землю зі зброєю в руках.
Про бійця розповідають на сторінці 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Ми хочемо сіяти хліб і навчати дітей. Та аби хліб мав шанс дозріти, а діти вчилися під мирним небом, без страху за своє життя і без виття сирен, ми мусимо звільнити українські землі, здобути Перемогу. Розуміння цього прийшло до Сергія, викладача спеціальних дисциплін (експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва) Володимирського агротехнічного коледжу 24 лютого, з прильотом перших російських ракет, що вдарили по містах і селах України.
З 4 березня Сергій – військовослужбовець Князівської 14 окремої механізованої бригади. До своїх двох вищих освіт, педагогічної й технічної, та до 13-річного викладацького стажу воїн додав посаду командира відділення регламенту та ремонту бойової техніки ремонтно-відновлювального батальйону нашої бригади.
– Двигуни, ходова, гайки, інструменти – з чим мав справу під час викладання, з цим працюю і сьогодні. Роблю те, що вмію і люблю, – зізнається Сергій. – Звичайно, в ремонті військової техніки є певні особливості. Тому охоче вчуся і перебираю досвід у тих, хто ремонтує бойові машини багато років.
Віднедавна у Сергія та його побратимів значно побільшало роботи: відновлюють та ремонтують трофейну техніку, відбиту нашою бригадою під час успішного контрнаступу на Харківщині, і ту, яку москалі покинули тікаючи.
– Всю трофейну техніку передусім перевіряють сапери – чи не замінована. А вже після цього справа за нами. Обстежуємо, перевіряємо стан, визначаємо ушкодження та беремося до роботи. Ті машини, які підлягають ремонту, невдовзі «стають у стрій і працюють» на наші підрозділи, знищують нашого ворога – своїх колишніх господарів. Окремі ж машини, які відновленню вже не підлягають, стають «донорами» запчастин для інших машин. Загалом же можу сказати, що ставлення до техніки в ворога невміле і недбале. Я би їм і поламаного воза не довірив, – сміється співрозмовник.
– Намагаємося працювати не тільки якісно, а й максимально швидко. Якщо треба зробити машину терміново, значить, будемо працювати всю ніч. Найкраща мотивація для цього – розуміння, що ця машина може врятувати життя нашим бійцям, змінити хід війни, і допомогти здобути Перемогу, – каже Сергій.
За майже сім місяців війни, каже Сергій, по-справжньому зріднився зі своїм армійським колективом. І ще краще пізнав свою справу: те, чого не знав, довідався і закріпив знання.
– А головне те, що кожен із нас знає, для чого він тут, яке значення має наша робота для досягнення нашої спільної мети.
Аби поговорити, ми відриваємо Сергія від роботи – процес відновлення техніки в рембаті триває зранку до темної ночі. Попри це, Сергій знаходить час спілкуватися зі своїми студентами, і завжди, в розмові з кожним із них, наголошує – Україна переможе.
– Я вітаю всіх колег із Днем вчителя. Бажаю сили, терпіння, стійкості духу, і вірити в Збройні сили України так, як у них вірю я. Все буде – Україна!