Раз-по-раз весло ритмічно падає у воду річки. Ні, навіть не падає. Лягає. Пронизує плесо, як добрий ніж домашню хлібину.
Весла в його руках «слухняні». Принаймні так здається.
- Хех, крейзі оірс…
Час від часу він прицмокує за моєю спиною. І так смачно, протяжно вимовляє оце своє «крейзі», проводжаючи черговий каяк, якщо хтось із нашої групи виходить вперед.
- Крейзі оірс… - натискає й собі на весла.
Охрестити свій проект він наважився відносно недавно. Тепер те, що він робить, зветься crazy oars. У перекладі – шалені весла. Так називається каяк-каное клуб Віталія Веремчука. Хочете з ним у сплав? Не вмієте плавати і боїтеся? Це не важливо і геть не страшно (ми спробували!). Просто пишіть СЮДИ.
...Цього літа Віталій просто кайфує. Бо коли ще не так давно народ бачив, як він горить сплавами на човнах рідними річками і заповідними місцями Любешівщини, то відсотків 70 про себе обов’язково при цьому скептично думали: «Ну, й дивак. На сезони ліпше поїхав би…».
...Цього літа Віталій просто кайфує. Нарешті його телефон розривається від дзвінків. Вихідні розписані до вересня. Сплави на човнах заповідними водоймами та місцями Волині – в топі літа 2020.
Вчорашнім скептикам Віталій усміхається у відповідь. Ритмічно опускає весла у спокійне і рівне плесо рідної Прип’яті і приглядається, як вона приймає на свою територію його нові і нові човни. Старожили -поліщуки звуть річку «рікою». Так, наче підкреслюють її велич, її спокій і її роль у їхньому житті. Тече ріка. А десь на берегах, за очеретяними нетрями, народжуються і вмирають люди, народжуються і вмирають.
У селах довкола Любешева з човнами «на ти» з діда-прадіда. Поліщуки зазвичай не сідають у човни, а стоять з веслом. Над плесом ходять легко і наче віддають ріці честь. Він теж каже: «стати на каяк». Це типове і професійне для «байдарників». Але дуже суголосне з тим, як звикли тут. На краю волинського світа. І українського, до речі. Може, саме тому, Віталієві каяки на Прип’яті та Стоході так прижилися?
Ми пливемо від Люб’язя до Свалович, обабіч неповторні заповідні нетрі і спокійне плесо. Говоримо про бренд «Шалені весла». Часу – 18 км. Говоримо про тих, хто їде за сотні кілометрів, аби стати з Віталієм на каяк і побачити Любешівщину. Бо кожен край має своїх crazy-людей, Віталій Веремчук – саме з таких шаленців.
Хто став на каяк, вже не зможе з цієї голки зійти
«З чого все почалося? Та мабуть, з того, що я працював у ландшафтному парку «Прип’ять-Стохід». Згодом у нас почалася співпраця із заповідними територіями Польщі, Німеччини, Білорусі. Саме тоді Любешівщину побачили іноземці, роздивилися, точніше.
Найперше до нас масово почали їздити поляки. То вже був десь 2004-2005-й. Вже тоді у мене виник задум мати власні байдарки. Трохи читав, виношував якісь плани, але то були тільки плани. Згодом був один міжнародний проєкт, який дав нам певні грантові кошти, за них вдалося закупити певну кількість байдарок. Умови були 50 на 50. Я вклав кошти – і так мій задум вже виріс у щось конкретне.
Але то був такий час, коли зацікавити цим в принципі не було кого».
* * *
«Спочатку мені мало хто вірив. Колись робив човни, в яких шестеро людей одночасно могли гребти веслами, і під мотори, і під парус. Я вже тоді готував реальні якісні продукти, була створена цікава атракція, але я тоді ще не вмів це все продавати. Це був 2009-2010 рік.
Однак український турист все ще не був зорієнтований на внутрішній ринок. Можна було пробувати виходити на іноземців. Але треба було знати мову і так далі. Тому я не ризикнув працювати собі у збиток».
«Все змінив 2015-й. То був рік, який всіх змусив думати трохи інакше. По-перше, пройшла революція – і люди звернули увагу на свою країну. По-друге, на цю країну звернули увагу інші. По-третє, люди стали бідніші – і вони не мали достатньо коштів, щоб їздити за кордон. Тому цей рік дав поштовх до розвитку внутрішнього туризму.
Але пройшло років два – і проявилася типова українська натура «ще на огірочки». Так вийшло, що люди прагнули заробити, а не дбали про якість цих послуг. Тоді всі знову стали їхати за кордон, де за такі ж гроші можна отримати кращі послуги. Внутрішній туризм завмер».
* * *
«У 2020-му, коли ми опинилися перед закритими кордонами, стався реальний бум внутрішнього туризму. Наприклад, у мене щороку кількість туристів зростає, але цьогоріч – просто аншлаг. Далося взнаки і те, що почав співпрацювати з певними туристичними фірмами».
Спочатку до мене найчастіше приїздили кияни і трохи менше львів’яни. З кожним роком стало все більше лучан. Нині туристи з Луцька – то відсотків 40. Цього року через співпрацю з туристичними фірмами сюди їздить вся Україна».
* * *
«Зараз я уже впевнено інвестую у ці всі речі: в каное, в байдарки. Хотів би створити свій кемпінг. І щоб там у мене були лише дерев’яні байдарки, все інше я продав би. То було б і круто, і автентично, і класно».
* * *
«Люди, які стають на каяк, вже не можуть з цієї голки зійти. От і я ріс, як всі, – в Любешеві. Ходив у школу і не дуже й задумувався про ту природу. А потім став ходити у сплави – і це закохало в себе».
«Я назву його Веремієм. Був такий дракон на Поліссі»
«Коли я побачив, що справа рухається, а байдарок у мене мало, знову задумався, як їх робити самому. Почав шукати інформацію та проєкти. Так ми з батьком взимку стали робити байдарки самі.
Ось та одиночка була найпершою нашою байдаркою. Попомучилися, поки її зробили. Процес йшов повільно. Тепер я думаю, що проєкт, який був у вільному доступі, направду не був зовсім точним, тому доводилося набивати гулі. Байдарка – ідеальна, але їй ми присвятили дуже багато часу – десь півроку. Ті, хто ходив на заводських одиночках, а потім сідав на цю, завше кажуть, що ця – набагато краща.
Зате другу нашу байдарку ми вже робили два місяці. Наш рекорд – це дві за місяць».
* * *
«Максимальна кількість людей, яку я можу взяти з собою, – 29-30. Наступного року, як буде здоров’я і час, може, зроблю ще кілька дерев’яних байдарок. Як показує практика, вони найкращі. Намагаюся зробити все максимально комфортним для людей у цих диких умовах. Наскільки це можливо. І за помірну ціну».
* * *
«Щоб було цікавіше, цю зиму я присвятив особливому проєкту. Бачили катамарана у моєму дворі? (у дворі Віталія справді «припаркований» величезний човен: фактично дві великі байдарки, на 7 весел з кожного боку, посередині легко вмістився б навіть мангал, тому подорожі на такому плавзасобі можуть бути цікаві великим компаніям, де не всі впевнено почувають себе у невеличких байдарках, наприклад, – авт.). Через величезний попит на сплави я просто не маю часу, щоб поставити свого катамарана на воду. Хочу зробити це якнайшвидше, бо вже треба пускати на маршрут. То чудовий варіант для корпоративного відпочинку, наприклад».
Тепер піти у сплав на одному плавзасобі зможе 14 людей!
Поки катамаран у дворі. Чекає спуску на воду...
«Свого великого катамарана я хочу назвати «Веремієм». Це дракон, який жив на Поліссі.
Хоча зазвичай човни я не називаю».
«З чого виникла ідея з катамараном? Байдарки – це безпечно, ви ж самі бачите, але насправді є дуже багато людей, які їх бояться. Я став шукати, як цю проблему вирішити – і побачив проєкт гавайського каное. Ось він і став прототипом мого катамарана.
На мій погляд, він найбільше пристосований до наших реалій».
* * *
«Цього року свої човни ми навіть забрендували. Я створив каное-клуб «Шалені весла». Думаю розвивати цей бренд».
* * *
«Не люблю моточовни. Класно, коли йдеш тихенько, тоді ти чуєш звуки природи. Коли ночуєш вночі у наметі, якщо поруч нема любителів музики, ти чуєш солов’я. Реально класно».
«Місцеві часто не бачать цієї краси»
«Найбільше я люблю Стохід. Та річка - дійсно дика. Там вузенькі русла. Там є ліс над водою. Там часті повороти, ти постійно мусиш бути в тонусі. На Стоході – найбільше рідкісних видів, бо Стохід тихіший за Прип’ять, його відвідує менше людей. Він не такий доступний, тож там живуть такі види, які у повсякденні зустріти трудно».
* * *
«Моряки не плавають, а ходять. А це ж човен, тут теж – йдуть».
* * *
«Не люблю тих туристів, яким гребля і річка – в принципі нецікаві. Але такі трапляються рідко. Зазвичай, тут ті, хто кайфує від побаченого. А загалом, люди, які йдуть на каяку, – реально класні й традиційно всі позитивні. В цьому я вже переконався».
«Ось прямо по курсу – пташиний острів. Через нестачу води на ньому стало набагато менше птахів (ми входимо з Люб’язю в розкішну Прип’ять, Віталій А ще не так давно майже на кожному квадратному метрі острова була якась пташина кладка. То крижень, то крячок, то мартин… Підпливаєш – здіймається хмара птахів. Води додалося – а птахів не побільшало... А саме цим була класна Прип’ять».
* * *
«Вода тут чистіша, ніж в Шацьких озерах. Років 15 тому робили аналіз води природних водойм Волині, то тут, в Прип’яті, вода була найчистіша».
* * *
«Дівчата на каяках чомусь плутають ліве і праве (сміється, - авт.). Але чоловіки швидше втомлюються, вони мають свій ресурс. Жінки в екстремальних умовах не здаються, гребуть і за себе, і за чоловіка».
«Збоку – село Хоцунь. Я завжди жартую, що то в нас є китайське село. По-перше, Хоцунь – не зовсім українська назва. По-друге, є легенда, що його заснували два рибалки Хоц і Унь. Колись про це село люди казали: кругом вода, посередині вода. Коли річка виходила з берегів, то затоплювала поля так, що люди на городах з картоплею ставили сітки і ловили рибу».
«Місцеві люди часто не бачать цінності цієї природи. Це не дивно. Це природньо. Я почав це розуміти все більше і більше відтоді, як став занурюватися у свою роботу. Якось у Любешеві, я працював тоді ще в регіональному парку, провели фотовиставку. Роздрукували великі фотографії. І вивісили їх під відкритим небом у місці якогось масового заходу. Одним за одним почали підходити любешівці і казати: «О! Дивись, як красиво! Це ж в нас!». Вони дивувалися, що така гарна природа – у них, зовсім поруч. Ми щодня живемо тут і не бачимо цієї краси, а фотографія змушує нас на це глянути ніби збоку».
«У сплавах я найбільше люблю гребти і слухати. Слухати класних людей. Вже є люди, з якими комфортно, навіть якщо вони тобі в принципі чужі. Але – свої на якомусь іншому рівні, на рівні сприйняття світу».
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора та Ірини ВАСЮХНИК.
Контакти:
каяк-каное клуб «Шалені весла» (сплави на байдарках, прокат туристичного інвентарю, цікаві тури по Поліссю, Національному парку «Прип’ять - Стохід», Любешівський район, Волинь):
тел. 050 537 0560lrgeosnn@gmail.com
сторінка у фейсбуці ТУТ