Про інтерв’ю з АТОвцем Юрієм Дмитруком ми домовлялися кілька тижнів, бо впіймати його в Луцьку виявилося вкрай важко. То він в Німеччині збирає гуманітарний вантаж для українських військових госпіталів, то на сході України допомагає нашим військовим, то в Києві вирішує проблеми демобілізованих атовців у високих кабінетах.
Військовий офіцер, командир стрілецької роти батальйону «Волинь», Голова «Волинської обласної спілки учасників АТО», голова громадської ради при Луцькій міській раді та зрештою – волонтер – Юрій Дмитрук своєю звитягою, нестримною енергією та реальними справами викликає повагу та захоплення. Попри свою активну діяльність він не дуже частий гість на шпальтах газет, бо воліє більше часу приділяти роботі, а не розмовам. Проте нам таки вдалося поспілкуватися з ним та записати це інтерв’ю.
Зустрілися ми з Юрієм Дмитруком на великому складі. Він якраз повернувся з чергової поїздки до Німеччини, звідки привіз гуманітарку для Дніпровського військового шпиталю. Високий, мужній. Він привітався. Якби я зустріла його десь у місті, то ніколи не подумала б, що ця добра та позитивна людина пройшли через жахи війни.
«Вибачте, що доводиться зустрічатися в таких майже польових умовах, - трохи сором’язливо заговорив до мене Юрій Олексійович, - але мені сьогодні знов у відрядження. Хлопці чекають. Тому доводиться економити час».
Ми сідаємо на пластикові стільці посеред кількох тон гуманітарного вантажу та починаємо нашу розмову.
«Пане Юрію», - намагаюся я поставити перше запитання, але Дмитрук чемно перепрошує та каже: «Вибачте, якось мені оцей «пан» не зручно чути. Мене навіть підлеглі в АТО «паном» не називали. Можна просто – Юра?» - попросив він.
«Ну добре, Юра», - ніяковію я – давайте почнемо. Отже, Ви професійний військовий і майже все своє життя у війську. Скажіть, такою була ваша мрія в дитинстві, чи просто так склались обставини?»
Читати далі