Ми приходимо без попередження і, мабуть, трохи зарано, бо директор відчиняє двері не відразу і на вигляд ще дещо сонний, а може, просто спантеличений. Дивуємось, що він ходить босоніж по підлозі, але помітивши в кімнаті ліжко, починаємо все розуміти. Його пояснення підтверджують здогади: доки в таборі не закінчиться зміна, робота і дім для нього – нероздільні.
«За дітьми треба наглядати цілодобово», - каже Ігор Данильчук і погоджується показати нам табір.
Розпочинаємо екскурсію з їдальні, щоправда, діти вже поснідали і вона зустрічає нас порожніми столами. Директор розповідає, що гамірно тут п’ять разів на день – стільки разів харчують дітей. Годують смачно і ситно, тішать фруктами та солодощами, але не цукерками, а пісочним печивом, медовиками, кексами від кондитерського цеху підприємства «Соціальна сфера». Щоденно на раціон дитини витрачають 91 гривню, що, за словами Ігоря Данильчука, чи не найдорожче в області.
На підлозі – плитка, раніше був лінолеум. На кухні – нові плити та обладнання, у залі – нові столи.
Далі оглядаємо кімнати. Один, два, три… аж по шість ліжок у кімнатах, а в деяких навіть по дев’ять. Цьогоріч старі пружинні замінили на сучасні дерев’яні з якісними матрацами. Оновили також тумбочки та шафи.
Чисто. На столах пляшки з водою. Пригадалась розмова із татом Андрієм Гриником, чия дитина зараз перебуває тут.
«Привіз дитину в табір. Ввечері вона дзвонить і просить: «Привезіть кілька пляшок води. Нормально це сприйняв, може, дитина не хоче з бювета пити, всяке буває. Приїхав зранку, дитина сказала, що там взагалі немає питної води. І коли побачив, як батьки пачки привозять мінеральної води, то я зрозумів, що там дійсно проблема. Я в шоці був, що це ХХІ століття, і з таким стикаюсь», - розповідав чоловік. Цікавимось, що з водою.
Директор запевняє, що все в порядку, є власна артезіанська свердловина, водою забезпечені усі, як холодною, так і гарячою.
В одній з кімнат зустрічаємо виховательку з медсестрою, які в цей час перевіряли чистоту. Фотограф робить знімок, а десь збоку лунає фраза: «Кіра Іванівна, будете звіздою ютуба». Сміємось. Пояснюємо, що з ютубом мабуть не вийде, а от читачі «Першого» Кіру Іванівну таки побачать.
На вулиці помічаємо будівлю з рядом умивальників біля однієї стіни. Це – санвузол. Теж новий. У ньому є туалети, душові кабінки, рукомийники та ногомийники.
Оглядаємо будиночки. Ззовні не особливо привабливі, зі звичайними вікнами та шторами на них, з балконами, заліпленими дитячими речами. На одному з підвіконь щось сидить.
«Це – бобрик», – каже Ігор Данильчук. «Бобрик?» – перепитую. – «Так».
Як виявилось, це іграшка, бобер у формі правоохоронця. Десяток таких подарували працівники міліції кілька років тому. Відтоді бобрик на день поселяється в тих, хто найкраще дбав про чистоту.
«Є стимул, щоб кімнату тримати в чистоті і боротися за бобрика», – додає директор. Зауважую, що всюди порядок.
«Як готуються до заходу, то все перевернуте», - сміється співрозмовник.
Ми дивуємось: якщо їдальня пуста, в кімнатах нікого нема, а на вулиці лише виховательки, де ж тоді діти?
Ні, діти нікуди не зникли. Їх аж 203. Просто у них…уроки.
«Режим роботи літньої школи «Ерудит» спланований таким чином, що зранку і після обіду по дві години діти займаються з професійними педагогами у профільних групах, таких як математика, фізика, біологія, географія, історія, іноземні мови, а після обіду вони мають відвідувати заняття за інтересами, зокрема такі як психологія, туризм, астрологія, хореографія», - каже директор.
І справді, невдовзі дітлахи знаходяться, вони старанно виконують якісь завдання по групках.
«Welcome», - звучить від вчительки і ми вже в центрі уваги десятка пар очей. Саме триває урок з англійської, вочевидь, дуже цікавий. З нашим приходом діти пожвавлюються ще більше.
«Дітки дуже розумні, дуже креативні. Працювати з ними одна радість», – розповідає Світлана Стрилюк.
У сусідній кімнаті проводять урок з біології. Лучанка Юлія Цьок із захопленням описує відпочинок.
«Дуже подобається в цьому таборі. Я тут вже втретє і кожного року щось нове дізнаюсь для себе, це дійсно школа «Ерудит», тому що уроки дають нові знання. Відвідую гуртки з біології і психології – це те, що мені потрібно для майбутнього», – каже дівчина. Їй до вподоби і тимчасові співмешканки, і програма розваг. – В нашій кімнаті 9 дівчат, всі дуже здружилися, загін дружній, хороший. Цікаво з ними спілкуватись».
В будиночку по-сусідству малеча щось майструє, хтось на вулиці біля входу, хтось всередині.
Бачу за партою двох хлопчаків. Цікавлюсь у молодшого, як йому в таборі.
«Хр*****, – каже малюк і сміючись пояснює причину. – Тут уроки треба робити».
Ошелена відповіддю більше нічого не запитую, лише спостерігаю. На подвір’ї табору зрідка мелькають відпочивальники. У них на шиї різноколірні галстуки. Вони є у всіх, а от фірмові кружки та футболки дарують тим, хто назбирав найбільше бонусів за час перебування у таборі. Лідер отримує перехідний кубок. На останній лінійці відзначають найзразковіших та найохайніших.
А поки що дітлахи у вирі нових знань та розваг. Вісьмома гуртами опікуються 20 вихователів, які дбають про роботу гуртків, організовують з дітьми випуск табірних газет «Ерудит» та «Лісові вісті», а також радіогазети, допомагають змонтувати каркасний басейн та провести купання дітей, влаштовують найсучасніші і найновіші масовки, танці, ігрові програми.
Також цього року таборяни бавляться на восьми ігорових столах із серії «Ігри народів світу». Цікаво, що кожен день тут присвячують якомусь навчальному предмету – день математики, хореографії чи іноземних мов.
Ігор Данильчук каже, що вихователі в них найкращі, бо проходять низку семінарів перед кожним відпочинковим сезоном, а діти – найрозумніші, адже в першу чергу оздоровлюються переможці шкільних олімпіад та конкурсів.
Десь збоку лунає музика. Всі стежини враз заповнюються дітьми. Вони виходять з будиночків і прямують на майданчик для розважальних заходів. Їх стає все більше і більше. Танцюють, веселяться, спілкуються. У них – 15-хвилинна перерва.
Невдовзі ця зміна закінчиться і розпочнеться нова. Так відбувається 35-й рік поспіль. Не хочеться іти, бо тут, серед природи, пахне листям і трохи дощем. Мені пригадались власні таборові ранки кількарічної давності. Ніби відчуваючи, про що я думаю, директор повертає мене до реальності:
«Ви бували колись у таборах?»
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Павло БЕРЕЗЮК (Перший)