Це друга публікація спецпроекту «Чи класно в луцьких хостелах», який Перший реалізовує спільно з мережею цілодобових луцьких кав’ярень AROMA KAVA. Журналістка Віта Сахнік в ролі звичайного відвідувача перевірила якість послуг хостелу «Затишок».
Першу публікацію про хостел «Парасолька» читайте тут.
* * *
Стоячи під дверима типової дев’ятиповерхівки з потрібною мені адресою та слухаючи у трубці: «Абонент знаходиться поза зоною досяжності», я думала, що при цьому відчував би справжній турист. Не такий як я – з домом за кілька кілометрів звідси, а той, кому і справді немає більше куди подітись цієї ночі… У мене, на щастя, на кону стояло лише невиконане редакційне завдання, а не ніч надворі у чужому місті.
Та, оскільки цей текст ви все ж читаєте, потрапити всередину мені вдалося, хоч це було і нелегко.
***
Континентальний сніданок за 35 гривень
Досвід проживання у хостелах у мене не те, щоб багатий, але є. Десь було гірше, десь – краще, але жахіття точно не було. Тому я погодилась на авантюру з ночівлею у хостелі рідного міста, на відміну від колег, без остраху. Ну подумаєш, прийти, прийняти душ (обов’язкова умова), поспати і піти.
Витягнувши папірець з назвою «Затишок» довелось гуглити, де ж він є. Виявилось, що доволі далеко від центру міста – на вулиці Гордіюк. Не зовсім типовий район для таких закладів, але діватись нікуди – треба бронювати. На Букінгу – сайті для бронювання житла у подорожах, обираю ліжко у загальному шестимісному номері. Воно найдешевше і, на мою суб’єктивну думку, може найкраще передати атмосферу проживання у хостелі. Ціна за ніч – 130 гривень, ще за 35 гривень замовляю «континентальний» сніданок. Що воно таке, дізнаюсь потім.
***
«Рахуйте від мусорніків третій під’їзд»
Стартувати вирішила від центру міста. В принципі це логічно. Турист же спершу гуляє і тільки ввечері добирається до місця ночівлі. Маршрут прокладаю у гугл-мапах. Від Театрального майдану до хостелу – рівно 4,5 кілометри. Для чистоти експерименту сідаю в маршрутку, яку підказав той самий сервіс з мапами. В автобусі проводжу 15 хвилин, виходжу і йду чітко туди, куди вказує блакитна стрілочка у телефоні. За кілька хвилин розумію, що мій пункт призначення – газон між дитячим садком та багатоповерхівкою. Окей, штучний розум не допоміг, потрібно звертатись до «живого».
– Хостел? Не знаю, а де він тут може бути? – дивуються очевидно місцеві хлопець з дівчиною.
Місцина і справді не схожа на туристичну мекку, але вперто шукаю, хоч якісь натяки на пристанище для небагатих гостей міста.
– Почекайте, я зараз подзвоню сусідці, запитаю, який у неї номер будинку. Може, це він, - каже мені добродушна жіночка.
З допомогою небайдужих таки знаходжу будинок на вулиці Гордіюк, 45. Дивуюсь, бо це звичайна дев’ятиповерхівка без жодних, підкреслюю ЖОДНИХ розпізнавальних знаків. Ні тобі вивісок, ні вказівників. Здогадатись, в якому саме під’їзді мене можуть прихистити на ніч, не виходить. Тож доводиться шукати номер телефону. Як це зробити іноземцю без мобільного інтернету – питання риторичне.
– Добрий вечір. Бронювала у вас на сьогодні місце. А куди заходити?
– Від мусорніків рахуйте третій під’їзд.
– Знайшла. А який код?
– Натискайте…
Натискаю вказану комбінацію цифр, але… нічого не відбувається. В телефоні теж чомусь запала тиша і ніхто не відповідає на моє «Алло». Дзвоню ще раз – у відповідь: «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності. Перетелефонуйте, будь ласка, пізніше». Безпритульний турист в моєму обличчі починає хвилюватись. На дворі вже майже темно, а я досі без даху над головою. Колеги у робочому чаті радять їхати шукати інший хостел, але я вирішую зачекати ще принаймні 15 хвилин.
Врешті, мій абонент таки з’являється на зв’язку, дивується, що я хочу не перевірити своє бронювання, а потрапити всередину:
– Заходьте, та чого ви стоїте?!
Дійсно, чому ж це я стою 15 хвилин під дверима? Чи не тому, що вони зачинені? Та нехай – пускають і добре.
***
«А може нижнє? Зверху так важко постіль стелити»
Виявляється, що хостел розташований на першому поверсі. Під цю справу, схоже, відвели кілька квартир, бо місця доволі багато. Після попередніх перипетій на вході мене чекав приємний сюрприз. Адміністраторка видала одноразові капці, тож мої гумові, принесені з дому, діставати з рюкзака не довелось. У коридорі – шафки для верхнього одягу та взуття. Вони зачиняються на ключ, тож ризику залишитись без кросівок немає. Хоча в деяких хостелах доводилось бачити попередження про те, що адміністрація не відповідає за збереження вашого взуття.
Працівниця перевіряє щось у своїх записах і врешті проводить мене у кімнату. Паспорт не дивиться. У моїй практиці таке вперше, тому наперед заготовила одразу кілька легенд про те, чому людина з луцькою пропискою ночує у луцькому хостелі. Не згодились. У кімнаті мені вказують на вільні ліжка. Обираю верхнє.
– А може не треба? Так мені важко там постіль стелити, - благає адміністраторка.
Що ж, вибору немає – беру нижнє. Поки мені готують спальне місце, оглядаю хороми. Не дуже простора, але й не тісна кімната. Світло неяскраве. Невеликий телевізор (чи працює, не перевіряла), шафки для одягу, які зачиняються на ключ.
– Ключики ховайте, не знаю куди – в труси чи ліфчик, - попереджає жіночка.
Я до поради вирішила не дослухатись. Ключі і телефон звично кладу собі під подушку, сподіваючись, що «святий Миколай» серед травня сюди не прийде.
В кімнаті – три двоповерхові ліжка. Більшість мають шторку, якою можна відмежуватись від сусідів. Більшість, але не моє. До речі, про сусідів. Станом на 21:30 їх у кімнаті не було. На свій страх і ризик вирішую переодягнутись просто тут. Пізніше зрозумію, що це було правильне рішення.
На чистоту нарікати немає підстав. Постіль пахне свіжістю, а рушник, хоч і вже бачив життя, та теж чистий.
***
Замість сну слухаю про боксерські бої
А от в душі на мене чекав неприємний сюрприз. Кімнатка виявилась настільки маленькою, що довелось буквально переступати через унітаз, щоб зайти у душову кабіну. Та й з чистотою тут теж були проблеми. Дзеркало заляпане, раковина – теж. Зубну щітку класти на неї я не наважилась.
На щастя, гаряча вода була. Як і велика банка шампуню, який можна було використовувати замість мила.
Повертаюсь в кімнату. Сусідів досі немає, тож простір лише мій. Хороший інтернет дозволяє «позависати» в мережі і подивитись фільм, а світильник біля ліжка – почитати. В кожного своя персональна розетка, тож зарядити гаджети можна без проблем.
За трохи вкладаюсь спати. Може пронесе і я залишусь до ранку сама? Не пронесло. Близько першої ночі прокидаюсь від шуму. До кімнати заходять кілька хлопців, не стишуючи тон, перемовляються між собою, розподіляють ліжка та розкладають речі. З їхніх розмов дізнаюсь, що це боксери, які приїхали на змагання. Про те, хто кому «наваляв» доведеться слухати ще кілька годин. Та й прокинулись спортсмени рано – за трохи по шостій вони знову почали вголос аналізувати вчорашні бої.
Можливо, якби я, як справжній турист, втомилась за день від прогулянок, це все не заважало б так сильно. Але в цій ситуації виспатись я не змогла. Тішило хіба те, що вдень мені було куди подітись і не треба було блукати містом.
***
Сніданок – у морозилці
Ще ввечері я запитала в адміністраторки, о котрій годині тут сніданок.
– Та в скільки захочете, в стільки і буде. Але може я вам покажу що і ви самі зробите?
Погоджуюсь – не в готелі ж живу. Жінка кладе чотири заморожені налисники з сиром на окрему тарілку, туди ж – круасан, накриває плівкою і ставить це все у морозилку.
– Щоб ніхто не взяв, - пояснює.
Чайний пакетик вона теж кладе у чашку і ставить її у шафу. Схоже, залишати своє на видному місці тут неприйнято. На кухні є мікрохвильова піч, чайник та холодильник. Я знала, що тут є сніданок і їжі з собою не брала, тож останній не знадобився.
Вранці роблю собі чай і розігріваю налисники. Круасан залишаю, бо це вже забагато для мене. Налисники смачні. З вигляду здогадуюсь, в якому магазині напівфабрикатів їх зробили.
Відповідних табличок немає, але посуд за собою мию.
У кімнаті адміністратора чую хропіння, тож йду «по-англійськи», не прощаючись. Ключі залишаю у шафці.
***
Висновки
Недоліки є. Як то дивне обслуговування, через яке всередину можуть потрапити лише найтерплячіші, і далеко неідеальна чистота. Над цим варто попрацювати.
А от шумні сусіди точно не на совісті працівників. Все-таки, коли поселяєшся у загальну кімнату, потрібно бути до цього готовим.
Так, тут немає ніяких інтер’єрних «фішок», які доводилось бачити в інших містах, немає кімнати для відпочинку, настільних ігор і так далі. Але основні свої функції хостел «Затишок» точно виконує. Поспати є де, помитись є де, навіть про сніданок турбуватись не потрібно. І це все за 165 гривень!
Чи буду я рекомендувати його знайомим? Зважаючи на відстань до центру, не знаю. Але, якщо інших варіантів не буде, точно так.
Оцінки
(максимальний бал – 10)
Розташування: 7
Чистота: 7
Кімната: 9
Ліжко: 10
Кухня: 9
Гігієна: 6
Персонал: 4.
Текст і фото: Віта Сахнік
Спецпроект «Чи класно у луцьких хостелах» підготовано у партнерстві з мережею цілодобових кав’ярень Луцька AROMA KAVA. Заходьте у будь-який час доби на смачну каву у кав’ярню на вулиці Лесі Українки, 55 (біля магазину «Мисливець»), а також у кав’ярню поряд з «Там Тамом».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
