Це перша публікація спецпроекту «Чи класно в луцьких хостелах», який Перший реалізовує спільно з мережею цілодобових луцьких кав’ярень AROMA KAVA. Журналістка Людмила Яворська в ролі звичайного відвідувача перевірила якість послуг хостелу «Парасолька».
* * *
Не кожен готель – навіть із тих, що претендують на скількись там «зірок» – може похвалитися таким сервісом, який мене зустрів у луцькому хостелі «Парасолька».
В якийсь момент навіть здавалося: мене «розкололи», зрозуміли про журналістський експеримент… проте на награну гостинність поведінка власника та працівника хостелу не була схожа. Швидше, на турботу і…
І за якийсь час мене «осінило»! Приїхала до них переночувати заміжня «дамочка» із луцькою пропискою... от і подумали, мабуть, що чоловік із дому вигнав… Пошкодували мене, і номер кращий дали, і грошей додатково не взяли… Але про все – по порядку.
Як добратися?
Хостел розташований на вулиці Червоного Хреста (ця вулиця з’єднує Ковельську і «кільце» на Володимирській». Добиралася сюди «чесно», як ніби немісцева: по гугл-карті.
Спершу прогулялася по Лесі Українки до майдану Воз’эднання, тоді запитала у карти, якою маршруткою їхати. Потрібний автобус чекала 6 хвилин і стільки ж часу їхала. Вийшла і спробувала оцінити «панораму» очима туриста. Стало сумно. Під ногами – облуплений асфальт. Праворуч – паркан закинутого військового містечка. Прямо – безхатьки колупаються в смітниках… Якби вперше сюди попала – мабуть, відчула б невеличку паніку.
Пішла на пошуки хостела. Дорогу показували «жовті парасольки» на стінах будівель. Без них хостел знайти було б непросто.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Ніч у хостелі «Затишок». «Ключі ховайте в труси чи ліфчик»
Як зустріли?
Ворота були відчинені (пізніше дізналася, що їх тут зачиняють о 23.00 і тоді треба телефонувати адміністратору за вказаним номером). У холі мене зустріли двоє чоловіків, з розмови зрозуміла, що один – власник, інший – працівник.
Власник закладу зразу попередив: бачив, що я на «букінгу» забронювала найдешевший номер, але поселять мене в кращий. Бо найдешевший (за 135 гривень) – то п’ятимісний і спільний для жінок та чоловіків.
Я спробувала заперечити, мовляв, мені і найпростіший підійде (для хорошого репортажу хотілось все-таки якогось «трешу»). Проте чоловік, мабуть, вирішив, що відмовляюся через гроші і запевнив: поселять у кращий – тримісний номер – але грошей додатково брати не будуть.
Загалом у готелі є різні номери (пізніше розпитала): від п’ятимісного за 135 гривень із ліжка до напівлюкса з ванною і туалетом в номері. У таких віп-кімнатах – є телевізор, лише два ліжка, одне коштує 170 гривень, проте можна «викупити» і весь номер за 250 гривень (але за умови, що використаєте тільки одну постіль).
Яка кімната?
Кімната, в яку мене поселили – тримісна (одне ліжко в такій коштує 155 гривень). Доволі скромна розмірами, але чиста і затишна. Спокійний інтер’єр без «позолочено-пластмасових канделябрів», пластикових квітів, вишитих рушничків, гіпсових гномиків чи іншого «добра», яким люблять прикрашати готелі та будинки, які здають в оренду.
У номері – вішаки для верхнього одягу, три кольорові крісла-мішки та софа, два двоповерхові ліжка (нижній поверх одного із них – шафа) та невеличкий столик між ними. Усі меблі – нові. Постіль – свіжа і нова. Потім заглянула і під простирадло: матрац теж в ідеальному стані.
Запитала у працівника, який показував номер, чи дадуть мені рушник. За пару хвилин приніс цілий стос і запропонував вибрати. Рушники – чисті, але у порівнянні із постіллю – давно віджили своє. Взяла одного, але подумки потішилась, що в сумці маю свого.
Приємно вразили білі готельні капці, які мені теж люб’язно запропонували. Щоправда, вже не безплатно – за 10 гривень.
Магазин, аптека, кафе…
Якщо вірити гугл-карті, поруч із хостелом є все необхідне: аптека, кафе вірменської їжі «Ной», паб «Червоний пес», відразу два великі супермаркети… На власному досвіді перевірила лише «АТБ»: працює цілодобово, асортимент товарів – від їжі до посуду, косметичних засобів і навіть одягу.
Я «затарилася» продуктами для майбутнього сніданку і туалетним папером. Встигла з’ясувати, що цього «добра» у хостелі немає. Ну, або немає саме у вбиральні і потрібно було просити…
До речі, поруч є і банкомат «Приватбанку». Він може знадобитися, бо за номери у хостелі беруть тільки готівку.
А що зі зручностями?
Зручності – на поверсі. Мабуть, це єдине і найбільше розчарування у «Парасольці». Туалет, душова кабіна, умивальник – в одній невеличкій кімнатці. Справді невеличкій, бо я постійно об щось вдарялася, перечіплялася і кілька разів ледь не впала…
Душ прийняла з другого разу. Коли зайшла вперше, застала, м’яко кажучи, несвіжий запах від чийогось свіжого перебування тут… Вирішила повторити спробу пізніше. У душ теж особливо лізти не хотілося. Але пообіцяла колегам, що не «змахлюю»...
Вода довго грілася, але була хорошої (у моєму розумінні це – дуже гарячої) температури. Рідке мило – простеньке, фруктове, але було. Фена, шампуню – не було.
Хто сусіди?
Не було у мене сусідів. Попередили, що як приїде якась жінка – підселять, але чоловіків підселяти не будуть. Проте ніхто так і не приїхав, то ж я жила в номері сама.
До третьої ночі у хостелі час від часу «копошилися» і було зрозуміло, що хтось заселяється, чи додому сходяться старі жильці. Але великого шуму не було. Мабуть, якби спала, то і не чула б.
Але я не спала, а дивилася фільм. Увага: фільм по мережі вай-фай хостелу. З чого можу зробити висновок, що інтернет тут – чудовий.
Загалом у хостелі проживали іще якісь спортсмени.
«Спортсмени – то хороші сусіди. На них тренер «рявкне» один раз, і вони бігом спати лягають. А от вчора були діти… на екскурсії зараз багато їздять… то ті цілу ніч бігають, ніхто їм не може дати раду. Вчителька двері від кімнат позакривала, то вони через вікно вилазили», – розповів адміністратор.
Каже, серед клієнтів – багато заробітчан з центральної та східної України. Приїжджають з Польщі до Луцька, тут ночують і їдуть далі. Коли ганяли «бляхи», теж, каже, були навали людей…
«Бувають і місцеві. Нап’ється чоловік – жінка не пускає, куди має дітися? А маємо одного – вже постійний клієнт – приходить десь раз в місяць. Не п’є, нікого не водить, просто прийде на цілий день і спить… відсипається», – поділився історіями працівник хостелу.
Що їсти?
Про їжу розпитала іще поселяючись. Сказали: є кава за 10 гривень і є кухня, а поруч – магазини, де можна купити продукти.
«Кухнею користуватись – безплатно?» – питаю.
«Ну, якщо яйця смажити – то безплатно, а як плов надумаєте робити – заплатите 10 гривень за електрику. Є у нас тут деякі представники меншин, як почнуть шурпу якусь варити…» – проінструктував адміністратор.
На кухні – холодильник, електроплита, електрочайник, тостер, мікрохвильова… Посуд – новий. Є все необхідне для того, щоб готувати: сіль, спеції, олія… Кухня – невеличка і їсти можна або в кімнаті, або у холі поруч із ресепшном. Тут – кілька столиків і досить зручно.
Загальне враження
Сподобалось. Кардинально змінила уявлення про хостели. Раніше думала, що це – обов’язково щось брудне, тісне і страшне… Про всі хостели не знаю, але про «Парасольку» маю тільки найкращі враження.
З невеличких побажань: було б непогано поставити смітники у номери, замінити рушники (ну, не личать вони решті «свіжого» інтер’єру), купити туалетний папір… і лишатися такими ж привітними та уважними, як до жіночки із луцькою пропискою.
Оцінка
Розташування: 8
Чистота: 10
Кімната: 10
Ліжко: 10
Ванна, туалет: 7
Кухня: 9
Персонал: 10
Текст і фото: Людмила ЯВОРСЬКА
Спецпроект «Чи класно у луцьких хостелах» підготовано у партнерстві з мережею цілодобових кав’ярень Луцька AROMA KAVA. Заходьте у будь-який час доби на смачну каву у кав’ярню на вулиці Лесі Українки, 55 (біля магазину «Мисливець»), а також у кав’ярню поряд з «Там Тамом».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
