Події в центрі Луцька 21 липня із захопленням маршрутного автобуса з пасажирами в заручники сколихнули й без того наелектризоване українське суспільство.
Виявляєть, ці події не є для України чимось новим. Українська правда зібрала найбільш гучні українські події, які можна охарактеризувати як терористичні акти в цивільних обставинах.
Тут не брали до уваги випадки терору, пов'язані з війною чи кваліфікувалися як замахи на вбивство з політичних чи кримінальних мотивів.
1994 рік, Луганщина. Захоплення заручників і вимога літака у США
Жертви. Троє заручників, усі залишились живими.
Що сталось. Один із перших терактів у незалежній Україні, що облетів шпальти газет й екрани телевізорів. І не лише українських, бо почався по один бік російсько-українського кордону, а завершився – по інший.
Взимку 1994 року в Суходольську, що на Луганщині, місцевий житель Ігор Чічкін взяв у заручники двох вихованців і виховательку дитячого садочка. Сказав, що під сорочкою приховав гранату, і висунув міліції умови.
Він вимагав автівку з водієм до російського Ростова-на-Дону, там – літак з екіпажем до США, а також зброю і 500 тисяч доларів. Свої дії чоловік нібито мотивував бажанням пройти в Америці лікування від психічних розладів.
Після перемовин чоловікові таки дали УАЗ із водієм. Чічкін доїхав до аеропорту Ростова-на-Дону, де його й затримали правоохоронці.
Чим закінчилось. Суд визнав Чічкіна неосудним і відправив на примусове лікування.
2002-2003, Вінниця. Вибухи у маршрутках
Жертви. Двоє людей померли, понад 40 постраждали.
Що сталося. З осені 2002-го до весни 2003-го у вінницьких маршрутках пролунало три вибухи. Усі – на одному й тому самому маршруті №35 «Вишенька-Залізничний вокзал».
Перший вибух стався 11 вересня 2002 року і забрав життя 54-річної пасажирки Ганни Танасійчук. Другий – 6 травня 2003-го, шестеро пасажирів і водій маршрутки отримали опіки.
За кілька днів після другого вибуху місцева газета «Тумба» і «33 канал» отримали листи, у яких анонім вимагав 300 тисяч доларів взамін на спокій місцевих жителів.
«Ну як? Вам сподобалося? Шість потерпілих плюс один труп. Це логічне продовження і до кінця ще далеко. Жертв буде набагато більше. Тому що ці ідіоти не розуміють – ми не заспокоїмося, поки не отримаємо гроші.
На цей раз сума двох висаджених бусів і сім жертв – $300 000. На наступний раз – $1 000 000. Сурику, сріблянки, будильників і бензину у мене вистачить», – один з варіантів листів, які оприлюднювали ЗМІ.
Третій вибух пролунав за два тижні – 20 травня 2003-го. 14 людей госпіталізували з опіками, а за 9 днів після вибуху померла 15-річна пасажирка Марина Ларченко. Місцеві ЗМІ повідомляли, що Марина разом з мамою їхала по випускну сукню.
Після третього вибуху в міліції заявили, що «почерк» усіх трьох вибухів ідентичний – використовується легкозаймиста рідина.
Депутати Вінницької міськради припускали, що вибухи влаштовують «кримінальні елементи», аби підштовхнути їх до перерозподілу ринку перевезень.
Чим закінчилося. Станом на квітень 2019-го у справі не вручили жодної підозри, досудове розслідування на той момент вже тривало 16 років.
2004, Київ. Вибухи на Троєщинському ринку
Жертви. 1 людина померла, 14 постраждали.
Що сталось. Увечері 20 серпня 2004 року на столичному речовому ринку «Троєщина» пролунало два вибухи – з інтервалом у кілька хвилин у сміттєвих баках спрацювали саморобні вибухівки. Вони були начинені цвяхами та шурупами.
Від вибухів постраждали 14 людей: 11 з них забрали в лікарню, 3-м іншим надали допомогу на місці. Серед постраждалих були іноземці.
Однією з найважчих пацієнток стала прибиральниця ринку Тетяна Лавриненко, у руках якої розірвалася вибухівка. Жінка померла в лікарні.
За кілька днів вибухи на Троєщинському ринку призвели до мітингів тамтешніх працівників – які, щоправда, вимагали не негайного розслідування, а відновлення своєї роботи.
Чим закінчилося. Розслідування справи одразу зайшло у політичну площину.
Правоохоронці затримали 5 людей. Двоє з них – Сергій Значок і Олександр Пастух – мали посвідки Української народної партії, що входила в Блок Ющенка. Їхню причетність до УНП заперечили як у самій партії, так і в СБУ. Посвідки виявилися фальшивими.
Третя затримана, Наталія Ковальчук, працювала в секретаріаті УНП.
Четвертий – Тарас Швиденко. П’ятим став працівник «5 каналу» Дмитро Савченко.
Згодом повідомили, що Ковальчук має статус свідка, і її відпустили – так коло підозрюваних звузилося до 4.
Уже за тиждень після вибухів підозрювані зізналися, що хотіли повалити існуючий політичний режим.
За рік суд присудив кожному з чотирьох фігурантів 14 років позбавлення волі за статтями тероризм та незаконне поводження зі зброєю. Верховний Суд, який переглядав рішення, залишив його чинним.
2006 рік, Харків. Вибухи в супермаркетах
Жертви. Правоохоронці повідомляли про 19 поранених. Пізніше влада говорила про 21 постраждалого.
Що сталось. Навесні 2006 року у Харкові відбулася серія вибухів у супермаркетах. Перший – у березні – обійшовся без жертв, тоді зловмисник попередив міліцію про свої плани, і людей з магазину евакуювали.
Місяць потому два вибухи пролунали майже одночасно і знову в супермаркетах – на відстані в 1,5 кілометра. Вибухові пристрої тоді заклали в камерах схову. Серед поранених була, зокрема, дворічна дитина.
Всі постраждалі були доставлені в лікарню з травмами середнього і легкого ступеня тяжкості, у деяких – струс мозку.
Чим закінчилось. За кілька днів після останніх вибухів правоохоронці затримали двох підозрюваних.
Слідство з'ясувало, що вони через інтернет вимагали гроші у власників магазинів. При цьому нібито просили 50 тисяч доларів на свою політичну партію. Вибухами злочинці планували довести серйозність своїх вимог.
Правоохоронці кваліфікували їхні дії як вимагання, а не тероризм. Пояснювали, що метою була виключно нажива, без політичного підґрунтя.
За півроку підривників – 31-річного Романа Чиндак-оола та 28-річного Андрія Разумного – засудили до 7 і 7,5 років років ув’язнення з конфіскацією майна.
2011 рік, Макіївка. Вибухи і вимога грошей
Жертви. Обійшлось без загиблих і постраждалих.
Що сталось. Січневого ранку 2011 року в Макіївці, що на Донеччині, з різницею у півгодини і на відстані 600 метрів спрацювали два вибухових пристрої.
Один – біля адміністративної будівлі «Макіїввугілля», другий – на території ринку. Пошкоджень зазнали лише будівлі, у вікнах вибило скло.
Пізніше в МВС заявили, що поруч із місцями вибухів знайшли конверт-записку з вимогами передати більше 4 мільйонів євро до вечора. Повідомлялось, що гроші вимагали у «відомих у Макіївці людей».
Зловмисники погрожували ще кількома вибухами, якщо не отримають грошей, і говорили, що замінували місця скупчення людей. Себе вони називали «групою людей, яка виступає проти влади».
В облдержадміністрації розповідали, що в рамках спецоперації навіть возили терористам сумку з грішми. Але по неї ніхто не прийшов.
Чим закінчилось. Майже за місяць силовики затримали двох підозрюваних. Згодом чоловіки визнали провину за частиною обвинувачень.
У вересні 2011 року суд дав «макіївським терористам» – 23-річному Дмитру Онуфраку та 22-річному Антону Волошину – 15 і 8 років ув’язнення.
2012, Дніпропетровськ. Вибухи в центрі міста
Жертви. 27 постраждалих (за деякими даними – 31), ніхто не загинув.
Що сталось. 27 квітня у Дніпрі (тоді ще Дніпропетровську) послідовно пролунало чотири вибухи у центрі міста.
Перший стався близько 12:00 на трамвайній зупинці навпроти Оперного театру – пристрій вибухнув у сміттєвому баці. Постраждали 13 людей, усіх госпіталізували.
Другий, третій і четвертий вибухи лунали неподалік, у межах кілометру від першого, послідовно з паузами від 20 до 40 хвилин. Центр міста перекрили.
Унаслідок усіх чотирьох вибухів постраждали 27 людей, 25 з них госпіталізували.
Упродовж дня жодних вимог чи погроз від організаторів вибухів, які б пояснили мотивацію таких дій, СБУ не отримувала.
Лише наступного місяця, коли в МВС заявили про затримання двох підозрюваних, стало відомо, що двоє місцевих чоловіків до 40 років з корисливих мотивів вимагали виплатити їм 4,5 мільйона доларів.
Наступного дня затриманих у справі стало четверо. Окрім дніпропетровських терактів, їх звинуватили у скоєнні ще 7 у різних містах України.
Фігурантами справи про дніпропетровські вибухи стали місцевий політолог Віктор Сукачов та його приятелі Віталій Федоряк, Дмитро Рева, Лев Просвірнін.
Федоряк на суді в березні 2013-го визнав свою провину і заявив, що пішов на такий крок, аби привернути увагу людей, зокрема за кордоном, до катастрофічної економічної ситуації в Україні. Він був не задоволений високою ціною на газ для населення й комунальних підприємств, пенсійною реформою та зростаючим безробіттям.
Чим закінчилось. У 2014-му році прокуратура відмовилася від обвинувачень щодо двох фігурантів – Дмитра Реви та Льва Просвірніна.
Віталія Федоряка і Віктора Сукачова у березні 2018-го засудили до 12 років позбавлення волі. Ці 12 років суд вирішив перерахувати за «законом Савченко» – отже, Федоряк і Сукачов мали вийти на свободу вже за кілька місяців після вироку.
2017, Харків. Захоплення «Укрпошти» напередодні Нового року
Жертви. Близько 10 заручників, ніхто з них не постраждав.
Що сталось. 30 грудня чоловік захопив відділення «Укрпошти» в Харкові, де на той момент перебувало близько 10 людей. Він заявив, що має при собі вибухівку і готовий її застосувати.
Зловмисник Володимир Безух спілкувався з правоохоронцями через телефони заручників. Не висував жодних вимог.
За кілька місяців, на попередньому засіданні у своїй справі, Безух заявить, що захопив Укрпошту «з метою піару»:
«Я нікому не погрожував зброєю, іграшковий пістолет я купив на ринку «Барабашово» за 30 гривень, а муляж вибухівки я взяв із собою лише для того, аби поліцейські не убили мене відразу – я сам його зробив».
Правоохоронці пішли на штурм відділення та звільнили заручників
Першими звільнили 5 заручників – 3 жінок і 2 дітей (11 і 13 років). Один з неповнолітніх, Андрій Ремига, розповів, що зловмисник прагнув публічності – просив людей знімати його та публікувати в соцмережах.
«Він весь час пропонував каву і чай (...) Він на себе начепив вибухівку і говорив, що якщо поліцейські не будуть його слухати, то підірве її», – розповів хлопчик.
Для переговорів зі зловмисником залучили його батька і брата.
Урешті правоохоронці пішли на штурм відділення: близько 20 КОРДівців забігли всередину після того, як працівниця пошти відчинила їм двері, затримали Володимира Безуха та звільнили заручників.
Чим закінчилось. Безуха взяли під варту без права застави, після чого кілька разів продовжували йому термін дії запобіжного заходу. Зараз він уже має право виходу під заставу, але перебуває в СІЗО.
Справу продовжує слухати Київський райсуд Харкова. Найближче засідання заплановане на 4 серпня, суд продовжить допит свідків. Безуху загрожує до 15 років позбавлення волі.
Жовтень 2018, окупована Керч. Вибух і розстріл у коледжі
Жертви. 21 людина померла, понад 50 постраждали.
Що сталося. 17 жовтня 2018 року стало чи не найтемнішою сторінкою в історії Криму після окупації – у Керченському політехнічному коледжі пролунав вибух і кілька пострілів з рушниці. Щогодини ЗМІ повідомляли про нових загиблих.
За версією російського слідства, четвертокурсник Владислав Росляков розстріляв студентів і викладачів коледжу, після чого наклав на себе руки. Згодом біля його речей знайшли і знешкодили другу вибухівку.
В день розстрілу померли 20 людей – 15 студентів і 5 викладачів. Наступного дня кількість жертв зросла до 21. Окупаційна влада Криму оголосила триденну жалобу, Верховна Рада України вшанувала загиблих хвилиною мовчання.
За іронією долі, мати керченського стрілка Галина Рослякова 17 жовтня в онкологічному диспансері приймала постраждалих з коледжу, «не знаючи, хто в цьому винен».
Згодом жінка лягла в психіатричну лікарню та переїхала з попередньої квартири, де жила разом з сином. Батько Рослякова також лікувався у психлікарні, а наприкінці 2019-го, за інформацією російських ЗМІ, помер після побиття та пограбування.
Тіло самого Рослякова близько місяця не давали поховати через слідство, розповідала його бабуся Галина Рослякова. Офіційної інформації про похорон так і не з’явилося, росЗМІ писали, що хлопця поховали під чужим прізвищем.
За розслідування вибуху та розстрілу в Керчі взялися як українські правоохоронці, так і окупаційні, російські. Передислокована до Києва Прокуратура АРК відкрила провадження за статтею теракт. За аналогічною статтею розпочав провадження слідком Росії, однак швидко перекваліфікував його на множинне вбивство.
Після місяця перевірки версії, що Росляков мав спільників, правоохоронці РФ дійшли висновку, що він усе ж діяв сам.
Голова російському слідкому назвав поведінку Рослякова «результатом» постійного приниження однокласників, мовляв, він ходив у джинсах-підробці, а не справжніх «американських».
За понад рік після трагедії в коледжі ФСБ РФ заявила, що схопила двох «послідовників Рослякова» – двоє підлітків нібито готували теракти у двох освітніх закладах. 10 липня обом вчергове продовжили арешт – вони пробудуть під вартою до 18 серпня.
2019, 2020, Київ. «Замінування» Мосту метро
Жертви. Ні померлих, ні постраждалих.
Що сталось. Увечері 18 вересня 2019 року київське метро припинило рух поїздів зі станції «Лісова» до станції «Дніпро» – цього разу не через черговий дзвінок про замінування, а через чоловіка, який, бігаючи Мостом метро, обіцяв його підірвати.
На міст приїхали представники чи не всіх служб, спецпризначенці та навіть бронетранспортери – затримали «мінера» за 3,5 години. Тим часом частина киян намагалася повернутися з роботи на лівий берег, що з непрацюючим метро і перекритим мостом було надскладним завданням.
«Мінером» виявився колишній військовий 42-річний Олексій Белько. Жодних глобальних вимог до керівництва міста чи країни в нього не було, єдине – Белько хотів зустрітися зі своєю дівчиною.
За понад півроку Міст метро «замінували» вдруге. 1 червня 2020 року чоловік в одноразовій масці (як годиться в епідемію коронавірусу), стоячи на Мосту метро, погрожував його підірвати.
Як стало відомо згодом, «мінером» виявився 32-річний киянин Віталій Ткаленко. Про жодні його вимоги правоохоронці не повідомляли.
Уже 3 червня, коли «мінеру» обирали запобіжний захід, він розповів, що в такий спосіб хотів привернути увагу до своїх особистих проблем – його мати лікується у психлікарні, сам ніде не працює. До вчинку із «замінуванням» думав про самогубство.
Обидва «замінування» Мосту метро об’єднує два фактори – по-перше, у жодному з випадків «мінери» насправді не мали з собою вибухівки, тобто фізично не могли підірвати міст. По-друге, жоден з «мінерів» не мав чітких вимог до влади або іншої суспільної групи.
Чим закінчилось. Вересень 2019-го. Бельку оголосили про підозру в неправдивому повідомленні про мінування та хуліганстві та взяли під варту з можливістю виходу під заставу. Згодом ветерана перевели до психіатричного закладу. Станом на 1 червня він все ще перебував у спецзакладі.
Червень 2020-го. Ткаленку повідомили про підозру в неправдивому повідомленні про мінування та взяли під варту. А за три дні перевели з СІЗО до спеціалізованого психіатричного закладу.
2019 рік, Одеса. Заручниці за мільйон доларів
Жертви. Дві заручниці, вони серйозно не постраждали.
Що сталось. У липні 2019 року в Одесі 25-річний Олексій Канни вирішив пограбувати відділення компанії, що займається швидкими кредитами. Погрожуючи ножем, він став вимагати грошей.
Одеситу запропонували 3 тисячі гривень, що були наявні у відділені, але сума виявилась для зловмисника замалою.
Тоді він наказав викликати поліцію двом співробітницям «мікрозаймів», а після приїзду правоохоронців підставив одній з них ніж до горла і забарикадувався зсередини. Грабіжник вимагав один мільйон доларів і вертоліт, щоб залишити місце злочину.
Зрештою, силовики взяли приміщення штурмом, звільнили заручниць і затримали їхнього кривдника.
Чим закінчилось. Дії шукача легкої наживи кваліфікували як розбій і захоплення заручників. У березні 2020 року суд виніс Канни вирок – 12 років тюрми з конфіскацією майна.
Він сам провину частково визнав, але з рішенням суду не погодився і оскаржив його. Розгляд в апеляції ще триває.
Свої дії одесит пояснив «матеріальними труднощами у зв'язку з невиплатою грошей на неофіційній роботі на будівництві», а також втратою орендованого житла та продажем автомобіля, що "»негативно вплинуло на його емоційний стан».
2020 рік, Одеса. «Граната» в суді
Жертви. Двоє суддів і конвоїр були в одному приміщенні з «терористом», але ніхто не постраждав.
Що сталось. У лютому цього року громадянин Ізраїлю, якого в Одесі судять за звинуваченням у вбивстві, зірвав судове засідання у своїй справі. На той момент ЗМІ повідомляли, що чоловік захопив у заручники суддів і конвой.
Однак, судячи з оприлюдненого пізніше відео, заручників зловмисник не брав. Коли підсудного завели в «клітку», він дістав предмет, схожий на гранату, і почав погрожувати підривом. Чоловік поставив умову: зустріч із прокурором області.
Зрештою, його роззброїли – він віддав «гранату» поліцейському. Обійшлось без жертв.
«Граната» насправді виявилась муляжем. За попередніми даними, які поліція озвучувала після спецоперації, несправжню зброю чоловікові могли передати в пакеті з їжею.
Чим закінчилось. На бунтівника відкрили справу за «посягання на життя судді».
Держбюро розслідувань взялось перевіряти, чи не причетні до невдалого «теракту» працівники поліції. Але про результати обох розслідувань нічого невідомо, від квітня у судовому реєстрі не було жодних рішень у цих справах.
Нагадаємо, 21 липня в Луцьку чоловік захопив автобус «Берестечко-Краснилівка» із людьми. Поліція оголосила в місті план «Заручник», центр Луцька перекрили, на місце подій прибула бронетехніка та військові. Згодом терорист висунув вимоги через одну зі своїх сторінок у соцмережах.
«Першому» вдалося поспілкуватися із однією із заручниць (лучанка сама вийшла на зв’язок із редакцією) та з чоловіком, який назвався Максимом Плохим.
Стало відомо справжнє ім’я терориста та деталі з його біографії.
До Луцька прибув міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Він заявив, що з терористом ведуть переговори, є порозуміння.
Під час перегорів терорист дозволив передати для людей воду.
Пізніше чоловік заявив, що «люди – в поганому стані, є один поранений, а також вагітна жінка і дитина».
Згодом стало відомо, що трьох заручників терорист відпустив.
Президент України Володимир Зеленський виконав вимогу луцького терориста Максима Плохого – записав відеозвернення, де усіх закикав би подивитися фільм «Земляне» 2005 року.
Близько 21:30 терорист Максим Кривош здався силовикам.
Міністр Арсен Аваков заявив, що у луцького терориста був спільник, і його затримали у Харкові.
Максиму Кривошу обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою протягом 60 днів без права на заставу.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
