Вокаліст луцького гурту "Флайза" Андрій Тимчук вже 22 роки пропагує україномовну музику. Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у гурту відбувся ребрендинг, з назви прибрали літеру "Z".
За п'ять місяців гурт записав дві нові пісні, на черзі – третя, музиканти долучаються до волонтерської роботи зі збору грошей на потреби військових. Про війну, волонтерство та творчість в умовах воєнного стану Суспільне поспілкувалося з лідером гурту Андрієм Тимчуком, якого волиняни більше знають, як "Тіму" з "Флайзи".
– Сьогодні, як музикант, ти відчуваєш себе потрібним?
– Майже все я розглядаю з корисності для України, намагаюся максимально наближати нашу перемогу, як кожен із нас.
Цього року гурту "Флайза" виповниться 22 роки – це поважний вік для гурту. Нас тримає спільна мета, спільні погляди на те, що творимо. Не секрет, що для всіх творчих людей потрібні кошти, щоб втілювати ідеї у життя, ті ж зйомки кліпів, записи пісень. Це потребує ресурсу. На жаль, зараз часи цьому не сприяють, але ми не опускаємо руки й працюємо. Від 24-го лютого встигли створити повноцінні три пісні: дві реалізували, а третю незабаром презентуємо.
– Розкажіть про нові пісні, які написали від 24 лютого, це був вир емоцій, які потрібно було випустити, як вони у вас створювалися?
– Ми теж люди, відчуваємо біль і радість, а як творчі люди — мусимо це все підсумовувати. Маємо інше завдання: підбадьорювати та працювати для людей. Від того, що ми творимо – залежить посил, який отримують усі навколо.
Одна пісня була підбадьорлива. Перший тиждень ходив активно плести сітки, був натхненний людьми, я бачив, як усі роблять спільну справу. Якось ввечері я прийшов додому, сів і за годинку написав текст пісні – "Паляниця", чого раніше в мене ніколи не було.
Інша пісня "Два фронти" – тут текст сумний, ліричний. Заставляє задуматися. Пісня була написана кілька років тому, зараз вона була відредагована під сучасні реалії, писав її в міркуваннях про своїх кумів, обоє військові. Один пройшов Іловайський котел, інший вже восьмий рік снайпером на передовій служить. Це певна особиста історія, яка злегка прикрашена, щоб була зрозуміла людям ззовні.
Третя пісня – співпраця з нашим земляком Дмитром Кухаруком. Він прийшов до мене й каже: "давай щось створимо". Ми так сіли, буквально за кілька годин разом напрацювали текст. Пісня має назву "Мої крила". В ній я вилив ті почуття, які були у той час, коли ми дізнавалися про ті страшні речі з Бучі, Ірпеня й інших населених пунктів.
– Раніше українським музикантам було важко конкурувати з російськими піснями на радіо та ТБ, як зараз?
– Від 24-го лютого я отримав так багато повідомлень з усієї України, що грає наша музика в супермаркеті, на музканалах, на радіо. Такого я не пам'ятаю за всі 20 років нашої історії. Розумієш, це те, про що ми українські артисти говорили десятиліттями: варто було це зробити на державному рівні, посунувши російський непотріб й цю нішу заповнили б українські артисти. Ми б мали зовсім іншу картинку в культурному плані й у плані свідомості нашого населення.
– Як раніше гурту було потрапити на те ж радіо, ТБ, що потрібно було зробити, чи кому що занести, щоб ваша музика там звучала?
– Там функціонували відверті зрадники, які фільтрували цю сферу. З'явилося таке поняття "формат" чи "неформат", десь років 15-20 тому. Вони відсіювали артистів. В часи Януковича почав відбуватися спад для більшості українських артистів, які зникли з ефірів, ледь не на 70-80%.
Для того, щоб популяризувати одну пісню, то це не одна квартира по вартості потрібна, щоб її запустити в потужну ротацію в Україні. Втім, попри все, ми робили конкурентоздатний продукт.
– Попри те, що українська музика в нас успішно розвивається, бачимо ще таке, що в Луцьку лунає російська музика з автівок. Як ти до такого ставишся?
– Іноді, ми з друзями говоримо про це, якби це сумно не звучало: скільки ще бомб має впасти на наші голови, щоб змінити своє мислення?! Щоб ми почали дбати про своє, свою Батьківщину. Кожна пісня з такого авто – не менше зло, як куля, яку випускає ворог, бо цю музику слухає не лише водій, а й люди довкола. І неодноразово були скандали моїх друзів, де під їх під’їздом відкриває хтось авто, вмикає "ласкавий май" чи ще якусь дурню і собі кайфує, посьорбуючи зі стакану щось біленьке. І це проблема.
Це ментальне не менш важливе, як зброя. Наші мізки дуже важливі й те, чим ми їх наповнюємо – вирішує нашу результативність в перемозі.
– Ти коли-небудь співав російською?
– Колись у школі, перші вірші, які починав писати, то вони були російською. Але я швидко перемкнувся, почав музикою займатися, був свій гурт. Я бачив досвід гуртів "The ВЙО", "Фантом-2" та інших, які виступали на різних фестивалях і був у шоці, що можливий такий сучасний продукт українською. І це надихнуло мене змінюватися. Після того часу жодного російського тексту в мене не з'явилося
– Була така історія, що ваш гурт мав у логотип три латинські літери "Z". Коли зрозуміли, що потрібно змінювати назву?
– Це біда для нас. Ми відразу, як побачили популяризацію символів ворога, то почали якось від цього відкараскуватися, але це складний процес. Ми ж 20 років займалися популяризацією цих фішок, це була наша певна візитівка. І тут треба було цього позбутися, а це назви усіх сторінок соцмережі, це мерч. За рік до цього, нарешті, вперше за 20 років, пошили круті костюми й там кругом ці зетки. Це було складне рішення для нас, але мені приємно, що команда підтримала зміни, адже важливіша доля країни.
– Розкажи про волонтерство. Бачив, що виступали на вулиці Лесі українки, зокрема долучалися до проєкту Angarmusikstage?
– Це потужно, дозволяє волонтерам підзаробити на певні потреби для війська і класно, що люди приєднуються, там не один десяток концертів відбувся й артистів не минають. Усім за це спасибі. Нам було важко емоційно налаштуватися на цей концерт. Бо такий час, що на фронті хтось гине, когось хоронять. Але ми розуміли, що це необхідність, що потрібно трішки себе пересилити й зарядити людей, які приходять на ці події.
Трішки руки й ноги трусилися, бо це була певна відповідальність: обмірковуєш кожне слово, кожен посил, який хочеш людям донести. Ми підредагували спеціально програму: прибрали розважальний контент, а додали більше патріотичного, бадьорішого.
– Ти казав, що маєш друзів, які зараз служать. Спілкуючись з ними, що вони говорять, що хочуть бачити в тилах, у містах, де, відносно спокійно?
– Основний меседж від них, щоб ми тут не спали. Ми мусимо робити свою роботу та підтримувати військових. І якщо ми тут поховаємося по домівках, будемо займатися лише особистими справами, то хлопці втратять жагу і натхнення. Є ризик тоді втратити все, а ми не можемо цього допустити.
– Перемога за Україною, це ми всі знаємо, кожен, як мантру це повторює, ми в це віримо, до цього докладаємося. А що тобі дає впевненість у цьому?
– Наші військові – це люди, якими ми пишаємося, їхнім подвигом. Це надихає не лише мене, а й увесь світ. По друге, надихає мене вся наша згуртованість. Хочеться, щоб ми так й далі будували свою державу. В цьому наш великий шанс. Усе інше здолаємо, змінимо. Головне – якщо будемо цілісні, матимемо більше проукраїнськості, то матимемо результат. Це надихає, хочеться, щоб далі був поштовх, щоб усі бачили цю перемогу й ішли до неї, як до своєї цілі.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Вогнем і мечем»: луцький гурт «Флайза» та оркестр Нацгвардії разом записали пісню
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
