Пахне свіжим хлібом. Туди-сюди сновигають люди із гідравлічними візками, навантаженими рум’яними буханцями. У когось хлібини білі, у когось – чорні. Із глибини приміщення, яке тут називають «експедицією», долинає шум.
На перший погляд, звичайний робочий день. На свято натякає 10-кілограмовий торт та весела музика. Сьогодні ПрАТ «ТЕРЕМНО ХЛІБ» святкує 35-річчя.
Без кульок, без квітів, без вина. Бо навіщо ці всі атрибути «радості», якщо свято у всіх – в очах?
«Історія заводу – історія окремих людей»
Радісні і водночас трохи заклопотані працівники збираються біля святкової фотозони. У робочих халатах, тапках та шапочках: білих, синіх, напівпрозорих. Жінки стають попереду, чоловіки – позаду.
З-поміж усіх вирізняється високий чоловік у діловому костюмі. Це директор Віктор Зомбер.
«Історія заводу – це завжди історія окремих людей. Хтось тут знайшов свою долю, для когось підприємство стало гарною платформою для подальшої кар’єри. Багато хто з вас взагалі не уявляє свого життя без підприємства», – за мить каже керівник. Дякує працівникам за віддану роботу, не забуває про вклад попередників.
«Завдяки вам підприємство є лідером у цій галузі в області. Сьогодні наша продукція є на Рівненщині, Львівщині, Київщині… Кожен з вас своїми руками щоденно створює історію підприємства», – додає Віктор Зомбер.
Ще мить – і всіх вітає ансамбль «Берегиня» з народним артистом Василем Чепелюком.
«Хай пахне у хаті любов'ю і миром, і щастя хлібина лежить на столі», – виводять жінки у вишитому вбранні та квітчастих хустинах. Вітають з ювілеєм, дякують за хліб.
Працівники «ТЕРЕМНО ХЛІБ» радіють, хтось підспівує, хтось підтанцьовує, решта просто аплодують.
«Старожилам» – подяки
Не обійшлося без урочистостей: трьом працівникам, які працюють на підприємстві з перших днів його існування, вручили подяки.
Ансамбль знову починає співати. Цього разу пісня дуже лірична, тож директор починає запрошувати працівниць до танцю.
Спершу одну, потім другу, третю…Ті сміються, ніяковіють, але від танцю не відмовляються.
«Пане господарю, дозвольте заколядувати?» – згодом питають співаки. «Колядуйте!» – радіє директор і одна за одною лунають колядки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мурал, спортзал та Ілон Маск: історії з «ТЕРЕМНО ХЛІБ»… не про хліб. НА ОФІСІ
Підприємство має славну історію. У 1983 році був один цех, зараз – чотири. Спершу випікали п’ять видів хліба, зараз – понад 120 найменувань продукції. Це не тільки хліб, а й печиво, тістечка, торти, круасани, хлібці…
35 років тому на підприємстві працювало 126 людей, зараз – майже 500.
Працівники дивляться на екран, де кадри заводу минулих часів змінюються кадрами сьогоднішніх днів, усміхаються, ніби не вірять, що це про них.
Далі – торт. Директор Віктор Зомбер ріже його на маленькі шматочки, сам же й роздає. А коли всі отримали свої смаколики, розповідає про плани: хоче розбудовувати завод,розширювати ареал продажу продукції та добиватись максимального покращення умов праці на підприємстві.
«На своїх підлеглих покладаю велику надію, тому що сьогодні і так складно втримати професійного працівника. Тому ми займаємо таку стратегію: виховати своїх. Усіх здібних людей, які до нас приходять, ми не просто залишаємо, а й допомагаємо їм у професійному рості. У нас дуже позитивний колектив. Він особливо вирізняється тим, що люди йдуть на роботу з усмішкою».
З посмішкою вони й розповідають про свої робочі будні.
«Думала, що відпрацюю три роки, а затрималась на 35»
«Люблю «ТЕРЕМНО ХЛІБ» за те, що тут випікають хліб, за те, що тут хороші люди, завдяки праці яких на столах у людей завжди гарні свіжі буханці... – ділиться думками Валерій Басюк. Він тут працює 35 років. За цей час був і головним енергетиком, і головним механіком, а останні 20 років він – головний інженер. – Робота з хлібом – особливі враження щодня, тому що ми працюємо і у вихідні, і на свята».
«Працювати важкувато, бо працює підприємство цілодобово. Якщо треба підмога чи стаються якісь поломки, треба приходити і вночі. Але робота – цікава, весь час щось нове, нове обладнання, а я люблю техніку», - розповідає головний енергетик Петро Сухий. Додає, що колектив хороший, а ті, хто прийшов сюди порівняно недавно, добре влились у колектив.
«Якщо чесно, я як прийшла сюди після інституту, то думала, що відпрацюю три роки і більше мене тут не побачать. Але затрималась аж на 35 років, – усміхаючись пригадує начальниця контрольно-виробничої лабораторії Оксана Капустян. – Колектив дуже хороший в нас, може, тому я й залишилась. А ще в ті часи обов’язково було на кожному заводі мати художню самодіяльність. Дуже багато спогадів з цим пов’язано. У нас було багато репетицій, поїздок, виступів. До всіх свят ми влаштовували концерти, співали і танцювали. Жили не тільки заводом, а це дуже зближувало колектив. У нас залишилось багато людей, які працюють давно, правда не 35, а 34, 33 роки. Важко через стільки років щось змінювати, прикипіли…»
Серед тих, хто «прикипів», зокрема Зоя Романюк. Вона 34 роки присвятила випіканню хліба.
«Я прийшла на завод молодою, мені було 17 років. Ніколи не жаліла, що стільки років пропрацювала тут, бо пішла працювати за спеціальністю, знайшла тут свого чоловіка, від заводу отримала квартиру. Думаю до пенсії тут працювати», – каже жінка. Зараз вона замішує тісто для білого хліба, а раніше була і майстром, і технологом, і контролером, і машиністом.
Усі ласують тортом і потихеньку розходяться: ювілей ювілеєм, а хліб випікати треба. Щоб у кожній домівці насолоджувались його запашним ароматом, хрусткою скоринкою та ніжним м’якушем.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Ірина КАБАНОВА (для Першого)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
