Лейтенант Годлевський Сергій Сергійович проходить службу в лавах Волинського прикордонного загону.
Сергій Сергійович в зоні бойових дій не вперше. В 2015 році він боронив Мар’їнку Донецької області. У 2022 році захищав Авдіївку. Нині виконує бойові завдання на Харківщині, пише Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон.
«Маю чотири вищі освіти, одна з них за кордоном – закінчив Люблінський католицький університет Івана Павла II, факультет теології і філософії. У нас в Україні я закінчив історичний факультет, економічний факультет і академію Державного управління при Президентові України. Тому й отримав позивний «Професор», - каже офіцер.
«24 лютого 2022 року я прийшов у Волинський прикордонний загін. Мені сказали приходь завтра. На другий день я потрапив в таке славне село Піща, що на кордоні з білоруссю. Десь напевно через місяців 4 – 5 мене перевели у відділ соціально-гуманітарного забезпечення. Потім формувалася прикордонна комендатура швидкого реагування.
Я чесно скажу, що то є моє, бо я люблю бути з людьми. Це найкращий варіант, але він водночас, напевно, й найскладніший. Саме головне – це з ними жити і щоб вони бачили, що ти з ними живеш, що ти разом з ними», - ділиться Професор.
Не зважаючи на свій вік – 56 років, Сергій Сергійович на рівні з іншими виконує бойові завдання, облаштовує укриття, готує свій окоп, який називає «келією», створює в ньому умови для проживання, адже доведеться там знаходитися не один місяць.
«Чим швидше треба залізти в землю. Чим більше вкопаєшся, тим більше шансів, як то кажуть, бути більш натурально живим – зауважує Сергій Сергійович. – Це вже і Авдіївка показала, усі ці вовчі нори… До цього потрібно ставитися дуже серйозно».
«За свій вік у мене вже це третя революція і другий раз я вже на війні. Перша моя революція – я був учасником студентської голодовки 1990 року, я тоді був студентом. Друга – це була «помаранчева революція». Третя революція – це «Майдан гідності», - розповідає офіцер.
Сергій Сергійович родом з Волині, з-під Берестечка. Був Головою Горохівської райдержадміністрації, що на Волині, обіймав посаду Директора департаменту культури Луцької міської ради. Викладав історію України в Луцькому національному технічному університеті, брав інтерв’ю у Леоніда Кравчука, Президента України (1991р.-1994р.).
«Читав історію України та історію філософії і в духовній семінарії, потім вона вже стала Волинською православною богословською академією», - говорить він.
Тривалий час Сергій Сергійович досліджує історію українсько-польських відносин, займається наукою, польовими дослідженнями, історією церкви тощо.
«Мій рід має герб. Я як історик досліджував свій родовід. Ми походимо з роду воїнів. Мої предки брали участь в Грюнвальдській битві (1410 рік, відбулася на території, яка належала Тевтонському ордену, поблизу с. Грюнвальд (нині Ольштинське воєводство, Польща) між рицарями-хрестоносцями та об’єднаними збройними силами Корони Польської і Великого князівства Литовського)», - розповідає прикордонник.
«Рід Годлевських в досконалості розумівся в коханні і у війні», - жартує Професор.
Сергій Годлевський постійно возить з собою подаровану ікону, яка його оберігає. А ще, коли знаходиться трохи вільного часу, читає для бійців-прикордонників лекції.
«Розповідаю хлопцям історію. Вони приходять після служби, стомлені, але слухають. І саме головне те, що я знаходжу підтримку, вони задають різні запитання. Вони всі є патріотами. Якщо вони вдягнули форму і знаходяться у війську, знаходяться тут – це має величезну мотивацію. Але цю мотивацію постійно треба підтримувати – каже історик краєзнавець. – Коли ти їм розказуєш історію української повстанської армії, в яких вони боролися умовах, що їм довелося перенести і те, що є на сьогоднішній день, звичайно, що нашим попередникам було набагато складніше. Коли дивишся на українських січових стрільців, які помирали, які хворіли на тиф, не мали ніякої допомоги, це було набагато складніше. Звичайно, що ми говоримо й про допомогу європейських партнерів, світових партнерів. Це все цінно, це все потрібно, але усе-таки, якби там не було, але ми сьогодні поїмо і ми маємо заправлені наші «машиновані кріси», тобто автомати. Звичайно, що цьому немає досконалості і кінця, але щось та й є».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
