Коли «Арамісу» сказали, що він буде сапером, той, м’яко кажучи, здивувався. Вчорашній будівельник ані гадки не мав, як працювати з вибухонебезпечними пристроями. Однак треба, значить, треба. «Араміс» долучився до війська 15 березня 2022 року. Місяць опановував військову спеціальність у навчальному центрі. А далі – постійна практика в бойових умовах.
Історію бійця розповіли у ВМС ЗСУ.
«Перше, що я подумав: «Це ж треба багато вчитися!» Не сказав би, що це було легко, але мені дуже пощастило з інструкторами. Пояснювали просто й доступно. Пройшли теорію, вивчили ТТХ та оснащення мін різних типів, потім тренувалися їх ставити», – розповідає військовослужбовець 39-ї окремої бригади берегової оборони.
Свою першу «здобич» сапер уполював восени 2022-го, коли тривало визволення правобережжя Херсонщини. За час окупації ворог настільки щільно замінував території, що небезпечним був кожен метр землі.
«Поля, дороги – усе було буквально всіяно вибухівкою. І нашою основною задачею на той час було саме розмінування, щоб підрозділи могли безпечно просуватися. Коли знайшов першу міну, дуже собою пишався. Радів, що не пропустив, помітив її. Коли почали її стягувати, вона вибухнула, бо під протитанковою міною була ще одна. Така собі пастка. І подібних випадків було дуже багато. Якось стягнули чергову протитанкову міну.
Вона не вибухнула, ми вирішили, що пастки там немає. Почекали певний час, а коли підійшли забирати, побачили все ж під нею «сюрприз». Не спрацював він лише тому, що вибуховий пристрій, як-то кажуть, закис у землі», – говорить «Араміс».
Робота саперів небезпечна не лише через специфіку боєприпасів, з якими він працює. Часто їм доводиться виконувати задачі попереду піхотинців, «зашивати» території, щоб завадити ворогу здійснювати штурми.
«Так було, наприклад, на лівому березі Дніпра. Ми встановлювали мінно-вибухові загородження на певних ділянках перед нашими позиціями. Це було дуже небезпечно, але результат себе виправдовував. Ми розуміли, що наш ризик немарний, коли піхотинці розповідали, що ворог просто не міг підійти до позицій. А якщо підходив, то гинув», – зауважує сапер.
Зізнається, що тоді був упевнений – чогось складнішого, ніж операція на лівому березі Дніпра, в його бойовому досвіді бути не може.
«Але навесні 2024 року наш батальйон відправили виконувати завдання під Часовим Яром… Було дуже важко. Інша специфіка фронту, інші умови ведення бойових дій. Такої кількості FPV, дронів різних типів ми на Херсонщині на той час не спостерігали. Постійна робота артилерії різних калібрів. До того ж, під Часовим Яром були постійні прямі контакти з ворогом. Я виконував свою безпосередню роботу з мінування, крім того, кілька разів довелося бути провідником, адже я добре вивчив місцевість, робив спеціальні позначки на маршруті. Одного разу, коли допомагав побратиму дійти до позиції, нас «змалював» дрон. Уламком мені зачепило хребет, одна нога перестала рухатися. Я сиджу під деревом і думаю: «Якщо не стану на ноги і не піду, залишуся тут назавжди». Згадав дружину, синів… Потроху піднявся, спробував постояти, потім пройти кілька кроків. На щастя, йшли суміжники зі своїми пораненими. Вони забрали й мене», – згадує військовослужбовець.
Розмірковуючи про саперну справу, він наголошує, що зараз війна дронів, тому його підрозділ намагається підлаштуватися під нові виклики, вивчає різні технології, удосконалює навички.
«Що найскладніше в моїй роботі? Вижити, – посміхається «Араміс». – Але найважче, мабуть, для усіх військових на фронті – бути далеко від своїх родин».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
