Жінки жартують, що для того, аби потрапити в цю кімнату, треба пройти всі щаблі еволюції у плетінні маскувальних сіток. Бо зрештою до виробництва «примар» – у народі «кікімор» – допускають не всіх. Тут працюють найстійкіші.
Як володимирчани захищають тих, хто захищає Україну, дізнавався «Конкурент».
У світлій кімнаті на другому поверсі колишнього будинку культури у Володимирі доволі просторо. Нечисленні меблі розсунули під стіни, а посеред кімнати розташували кілька підставок для сіток і стільці біля них. Це так звані станки, за якими працюють пів десятка переселенок. Вони щодня по кілька годин поспіль плетуть захист для наших військових. Працюють без вихідних, бо ж «у хлопців на передовій вихідних також нема». Працюють, бо так треба, бо кожен зараз має щось робити для перемоги.
Громадська організація «Крила матері» працює у Володимирі з 2015 року. Тут волонтерять багато переселенців і жителі міста, яким не байдуже. У 15-му володимирчани почали робити перші маскувальні сітки, а сьогодні тут виготовляють костюми-«примари».
Читайте також: Перед від’їздом посадив город: історії переселенців, які живуть у Луцьку
Очільниця ГО Діана Шевчук показує місце, куди вони переїхали з початку повномасштабного вторгнення. Це кілька кімнат у тому ж старому будинку культури. Кімнати без ремонту, але зараз це не головне, каже жінка.
Її робочий стіл розташований на складі. Тут тканини, з яких волонтери плестимуть сітки. Дитячі малюнки, які разом із сітками і «примарами» відправлять хлопцям на передову, і великі мішки – розмальовані та підписані. У них із Володимира на лінію фронту їде те, що захищатиме наших захисників.
«Тут чого тільки нема. І мішки, і сітки. Все потрібне, все важливе. Ми плетемо, маскуємо. Ці станки в нас із 15 року. На них сітки виходять більш якісними. Розмір має бути той, який замовили військові. А клітинка має бути розміром 4х4 чи 5х5 сантиметрів. Якщо більше – сітки виходять неякісними», – пояснює пані Діана та ділиться досвідом.
З початку повномасштабного вторгнення вони відправили військовим більше як чотири квадратні кілометри сіток та 191 костюм. У організації завжди є потреби в сітках і в робочих руках.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переселенці – за поріг. Початок навчального року погіршує ситуацію з житлом на Волині
Сітки плетуть всі охочі. Володимирчани передають одне одному інформацію про те, де саме плетуть сітки для військових, і жителі міста активно долучаються. Пані Діана розповідає: є ті, хто приходить постійно, а є ситуативні помічники. Однак у приміщенні не буває порожньо.
З «примарами» все значно серйозніше. Ця праця кропітка і вимагає багато часу та терпіння. Не всі його мають, тим паче не всі готові ним жертвувати заради волонтерства. «Примар» плетуть у окремій кімнаті, про яку ми вже згадували на початку тексту. Цим займаються волонтерки з-поміж внутрішньо переміщених осіб. У перші дні весни вони оселилися на Волині й не могли залишатися осторонь.
Вікторія Петренко із Чернігова легко та швидко нанизує нитку за ниткою на сітку, що натягнена на її станку. Жінка тут із березня. Раніше вона працювала у страховій компанії, але через війну виконує свою роботу дистанційно. Каже, після інтелектуальної праці робота руками розслабляє і дозволяє трошки відволіктися. Хоча в перший місяць у Вікторії від сіток були мозолі.
«Ми 16 березня приїхали, наступного дня я прийшла сюди. Це не важко. По життю мені не подобається ні шити, ні в'язати, але коли я звернулася по якусь роботу, аби не з'їхати з глузду від постійного читання новин, мені показали це. Я вивчила, руки звикли і я працюю. Ми працюємо щодня з 10:00 до 17:00. Вихідні були тільки на Пасху і Трійцю. У хлопців же нема вихідних! Я вважаю, що всі, хто не там, не на передовій, мають щось робити на своєму місці. Ця думка й розуміння, що наша робота береже життя хлопцям, дуже мене заспокоюють», – каже пані Вікторія.
У кімнаті панує легка й невимушена атмосфера. Жінки, на долю яких випало чимало, жартують і підбадьорюють одна одну.
У дальньому кінці кімнати тихо працює тендітна дівчина Валерія. Вона – із Ворзеля на Київщині. Селища, яке постраждало від росіян на початку повномасштабного вторгнення. Валерія грала в театрі, а коли у квітні приїхала на Волинь, стала плести сітки. Дівчина тішиться, що може допомагати. А також потрохи повертається до улюбленої справи та їздить зі своїм театром грати вистави у Києві.
Плести примар важко, до того ж тут їх роблять не звичним балахоном, а у вигляді костюма. Частини цього костюма можна вдягати на ноги й тулуб. Його зручно носити поверх амуніції, адже майстрині роблять костюми під певний розмір. Нитки і стрічки тут максимально дрібні. Для плетіння використовують навіть мішки, у яких в Україну привозили спеції. Їх рвуть на дрібні частини і нитка за ниткою вплітають.
«Крила матері» у Володимирі працюють щодня. Громадська організація по-своєму наближає перемогу й тішиться, що справа їх рук захищає чиїхось чоловіків, синів і батьків від ворожих очей.
Читати також: Як у Луцьку плетуть маскувальні сітки для захисників люди із синдромом Дауна
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
