Нині на Волині живуть понад 70 тисяч переселенців, з них більше як 2 тисячі – у гуртожитках ліцеїв, коледжів та вишів.
Як людям живеться та чи мають вони куди повертатися – у матеріалі Евакуація.City.
Я не можу довго страждати: історія жінки з Маріуполя
Тетяна Цікун із Маріуполя живе в університетському гуртожитку разом із сином, який має інвалідність, вже чотири місяці. З нею ми зустрічаємося на щойно пофарбованому дитячому майданчику, що сховався під деревом. Звичайний майданчик завдяки старанням та творчій натурі Тетяни перетворилася на затишний куточок.
«Я за фахом живописець. І коли побачила цей майданчик, сказала: "Давайте я вам його розмалюю". Люди підходили і казали, що вже три роки збиралися пофарбувати. Отак ми тут почали освоюватися, бо життя продовжується. Я така людина, яка не може довго страждати і сидіти на місці», – каже жінка.
Перші три тижні війни Тетяна з сином провели в квартирі її знайомої. Сітка картоплі, сухарики з кондитерської та банка домашнього томатного соку були єдиними запасами сім’ї. Та й ними, каже жінка, ділилися з іншими мешканцями будинку. Попри неспинні обстріли, вони вирішили їхати з міста.
«Ми виїжджали з однією моєю знайомою. Її машина просто дивом залишилася ціла, тільки колесо було пробите. Ми діставалися до Луцька аж три дні, але коли приїхали, нам тут дуже сподобалося. У палаці культури почала проводити заняття з дітьми як волонтерка. Зараз шукаю роботу. У гуртожитку кажуть, що виселяти нас не будуть. Щоб орендувати квартиру, доходу поки нема», – каже Тетяна.
Попри пережите жінка звикає до нового життя. Каже: розуміє, що вже навряд чи повернеться жити в рідний Маріуполь. Але все ж колись обов’язково його відвідає.
Живемо на гроші, які збирали на ремонт кухні
Невдовзі на той же майданчик виходить Артем. Він не хоче показувати своє обличчя та називати прізвище. Каже, через проукраїнську позицію у 2014 році його дані використали проти нього. Чоловік разом із мамою мешкає в гуртожитку вже два місяці. У Луцьк він приїхав із Лисичанська, який зараз вже зайняли росіяни.
Читайте також: У Луцькому зоопарку працюють переселенки з Донеччини
«У 2014-му Лисичанськ деякий час вже був окупований. Але потім життя знов відродилося. У 2019-му в нас почався стрімкий розвиток. Реконструювали школи, садочки, будували дороги. У нас був свій будинок. Торік техніки накупили, але все там і залишилося», – каже Артем.
У рідному місті Артем працював оператором здобування нафти та газу. Зараз чоловік хоче працевлаштуватися. Однак каже, що роботу по фаху на Волині знайти важко.
«Робота – тема дуже болюча. Дуже маленькі зарплати тут, а ціни чималі. Поки що ми живемо на гроші, які кілька місяців заощаджували на ремонт кухні. Щодо житла, то в голові якийсь вакуум. Виплати скорочують. Оренда квартири для нас зараз недоступна. Навіть якщо працевлаштуватися, знімати помешкання буде важко. Скоро треба буде купувати і якісь зимові речі, і ліки», – говорить Артем.
Зараз чоловік розгублений, адже не сподівався на такий розвиток подій. Каже, думав, що повернеться в Лисичанськ через кілька тижнів. Перед від’їздом навіть посадив із мамою город.
Тим часом у Волинській облдержадміністрації зазначають, що на сьогодні варіанти альтернативного житла у зв’язку із початком навчального року шукають для 568 переселенців. Начальниця управління інформаційної та внутрішньої політики Волинської облдержадміністрації Карина Мариневич каже, що виселяти евакуйованих із гуртожитків без надання житла в області однозначно не будуть.
«Ми розглядаємо варіант переселення в інший заклад освіти, де навчання відбуватиметься онлайн, або пошук житла у приватному секторі», – запевнила Карина.
Нагадаємо, «Перший» уже писав про ситуацію переселенців, які мешкають у гуртожитках навчальних закладів.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
