Звільнена з російського полону прикордонниця Людмила Кравчук, яка пів року пробула в неволі, нині допомагає родинам загиблих та тим, чиї рідні перебувають у полоні.
Попри приниження й знущання, через які їй довелося пройти, військовослужбовиця не зламалася і знову стала у стрій Волинського загону, розповіла пресслужба Волинського прикордонного загону.
Повномасштабне вторгнення Людмила зустріла разом з побратимами прикордонного підрозділу «Сартана», де на той час проходила військову службу. Оскільки жінка за спеціальністю фельдшер, то з перших днів була в складі однієї з евакуаційних бригад у Маріуполі.
Понад місяць вони під постійними обстрілами забирали поранених з поля бою, надавали їм першу медичну допомогу та доправляли до госпіталю. Коли ситуація стала критичною: у шпиталі бракувало медикаментів, закінчувалися запаси продовольства, медики опинилися перед непростим вибором – ризикуючи життям йти на прорив ворожих позицій чи здатися у полон. Кілька спроб наших військових вийти з оточення виявилися невдалими. Людмила каже, що зробити це було нереально – вражі ординці знаходилися повсюди. Так разом з багатьма іншими військовослужбовцями прикордонниця потрапила в полон.
В неволі Людмила пробула 6 місяців і тиждень. Увесь цей час вона не знала, що коїться в рідній країні, як живуть її найдорожчі люди. Жінці жодного разу не дали зателефонувати додому. Єдиною звісточкою, яку їй вдалося відправити донькам, був лист. Щоправда, до адресата він потрапив на початку червня, через три місяці з дня відправлення.
З рідними Людмила побачилася в середині жовтня минулого року, коли після чергового обміну прикордонниця ступила на рідну землю.
Через кілька місяців, пройшовши курс відновлення та реабілітації військовослужбовиця повернулася у Луцьк. Зараз проходить службу у відділі соціально-гуманітарного забезпечення Волинського прикордонного загону. В її обов’язки входить робота з військовослужбовцями усіх прикордонних підрозділів, в тому числі й зі строковиками, які нині проходять службу на ділянці загону. А ще Людмила підтримує родини загиблих прикордонників. Разом з іншими офіцерами відвідує їх і допомагає у розв'язанні соціально-побутових питань та інших потреб. Особливо щемливо спілкуватися з дітьми, які так чекали зустрічі з татусями, однак уже ніколи не побачаться з ними.
Також прикордонниця спілкується із сім'ями, які дожидаються повернення додому своїх героїв. Людмила як ніхто інший розуміє їхній стан, і ділиться пережитим з рідними військовополонених.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Хотіли повісити на нас те, що робили вони»: прикордонниці розповіли все про російський полон
«Звісно при зустрічі я висловлюю їм слова підтримки, але ніколи не намагаюся їх заспокоїти. Без будь-якого прикрашення, спираючись на пережитий досвід і розповіді звільнених побратимів, розказую рідним правду про полон. Я розумію, що можливо це для них і невтішно, але вони мають право усе знати. Попри це, все ж таки додаю - головне, що вони живі, і рано чи пізно повернуться додому», - каже прикордонниця.
Людмила зізнається, що повністю переоцінила життєві цінності. Зараз намагається завжди оптимістично дивитися у майбутнє, цінувати те, що має, сумлінно виконувати свої обов’язки і якомога більше часу проводити зі своїми рідним та близькими.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Рідним сказала, де я, коли вже тиждень була на фронті». Іванка Лемешко, госпітальєрка
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
