Прикордонниці Аліна та Олександра нещодавно повернулися з російського полону. Подруги разом проходили службу в Маріуполі, там вони і зустріли 24-те лютого. Місто швидко опинилося в оточенні. Дівчата перебували на «Азовсталі» з іншими військовими.
Більше про оборону Маріуполя та російський полон прикордонниці розповіли в сюжеті Держприкордонслужби.
"Разом на "Азовсталі", разом в одній камері, на переправі", – розповіла волинянка Аліна Паніна.
Після звільнення дівчат зустріли їхні командири. Сказали: "Дівчата, ви на рідній українській землі".
"Нам одразу видали телефони, щоб могли подзвонити до батьків.
"Мама, я вдома! Зі мною командир", – пригадує дзвінок прикордонниця Олександра.
Дівчата перебували на службі в Маріупольському торгівельному порту. Зранку 24 лютого почули вибухи. Було страшно. Військові поїхали до заводу "Азовмаш". Коли там розмістилися, Маріуполь був уже в "кільці".
«російська піхота почала наступ на завод. У нас почалися втрати. Було багато поранених, яким надавали першу невідкладну допомогу. Це були і наші прикордонники, і хлопці з 36-ї бригади», – розповіла Олександра.
Боєприпасів ставало все менше і менше. У військових лишилися тільки автомати.
«Я почула, що наші військовослужбовці загинули. Тому наше керівництво ухвалило рішення їхати з 36 бригадою на «Азовсталь», – пригадує військова.
Волинянка Аліна Паніна розповідає, що росіяни їх тримали в бункері дуже-дуже глибоко. Спускалися 4-5 поверхів вниз:
«Він був, як капсула. Коли прилітало, він колихався, або ходив знизу-доверху».
По радіостанціях передавали: «Увага! Авіаудари!».
Коли були сильні прильоти, командир вмикав в бункері українські пісні або гімн України, щоб хоч якось відволікти уваги від бомбардувань.
«Коли приїхала до колонії, було враження, що потрапила років 10 назад», – каже Олександра. Перше запитання було, хто такий Ленін? Питали також вірш про росію і як дівчина ставиться до росії.
«Я зайшла в камеру, сіла, і не розуміла, чи це сон, чи це насправді. Життя мене не готувало до того, щоб я сиділа в тюрмі за те, що ми захищали Україну, свою землю, виживали. Вони (росіяни) хотіли, щоб ми признались в тому, що не робили: розстріл мирного населення, мародерство. Вони просто хотіли повісити на нас, те, що робили вони», – розповіла Аліна.
«Зайшла в камеру, сіла, і не розуміла, чи це сон, чи це насправді. Життя мене не готувало до того, щоб я сиділа в тюрмі за те, що ми захищали Україну, свою землю, виживали»
Про те, що робили росіяни з українськими військовими, прикордонниці розповідати не хочуть. «Бо це жахливо. Було всяке. І з дівчатами, і з хлопцями», – кажуть.
Нині звільнені з полону дівчата переконані: «Україна переможе, щоби не було!».
«Якщо люди будуть стояти за Україну, ніхто ніколи її не забере. Навіть клаптика. Якщо люди стоятимуть на свому. І не лише військові, а й цивільне мирне населення. Якщо так буде, ми будемо жити і процвітати!», – переконана волинянка Аліна Паніна.
«Віримо тільки в перемогу. По-іншому бути й не може! Ми заберемо все, що вони колись в нас забрали. І Крим також буде наш!», – додає Олександра.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинянин – коханий звільненої прикордонниці Аліни Паніної, досі – в російському полоні
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
