Наталія – мама двох дітей, бухгалтер за фахом, державна службовиця в минулому. А сьогодні –військова 104 бригади, яка попри страх, сумніви та сльози дітей зробила вибір на користь форми й присяги.
Її не переконали ані відмовки у військкоматах, ані паніка рідних. Вона не чекала запрошень – вона стукала у двері, поки не відчинили. Бо коли країна у вогні, важливо не те, ким ти була. Важливо – на чиєму ти боці, пишуть на сторінці бригади.
«Вирішила: піду – і крапка»
«Я мобілізувалась у грудні 2023 року. Це було не спонтанне рішення – я виношувала його довго. У військо першою пішла моя двоюрідна сестра. Я теж захотіла, але вона сказала: «У тебе діти, сім’я. Це не для тебе». Вирішила: я піду, щоб ніхто не казав, що не змогла. І я довела – змогла».
Чому армія?
«Ще з юності мене тягнуло в структуру, де є форма, порядок і відповідальність. Хотіла в поліцію, але не склалося. Пішла працювати бухгалтером у державну установу. Але бажання служити не зникло. І коли країна опинилась у небезпеці, я зрозуміла: або зараз, або ніколи».
Хто мене підтримав
«Мій чоловік. Він сказав просто: «Все одно не заспокоїшся, поки не спробуєш». Нашим дітям — 8 і 12. Це дівчинка Марійка і хлопчик Владислав. Вони знають, що мама у війську. Не в деталях, але знають. Залишати їх було боляче. Але я знаю: я їх залишила на чоловіка. І він справляється».
Шлях у військо
«Мені відмовляли. Казали: «Ти не кухар і не медик – нам не підходиш». Але я ходила, стукала, просила, переконувала. Зрештою знайшла частину, де повірили – і взяли. Бо я не з тих, хто здається».
Чому я тут
«Я хочу бути частиною великої справи. Не сидіти осторонь. Щоб потім не було соромно: що країна горіла, а я жила так, ніби нічого не сталося. Так, я не в окопі. Але я тут. І роблю, що можу».
Страх є. Але я йду вперед
«Страшно? Так. Я не приховую. Я не знаю, що буде завтра, де я буду через дві години. Але я морально готова, якщо доведеться йти на нуль. Бо головне – не йти вмирати, а йти робити. Бути. Працювати».
Жінкам, які вагаються
«Якщо вирішили – йдіть до кінця. Якщо сумніваєтесь – зважте все дуже тверезо. Бо сумніви з’їдають із середини. А сумнівна людина – це найбільша небезпека в армії. Вона непередбачувана.Тут потрібна впевненість і рішучість».
Що хочу сказати
«Я вірю не просто в кінець війни – я вірю в Перемогу. Вірю в нас, в Україну, в кожного, хто не здається. Бо з вірою навіть темні дні здаються ближчими до світанку. І я знаю: ми переможемо!».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
