«Роксі» – це скорочення від Роксолана. Так пояснює свій позивний військовослужбовиця 104 окремої бригади Зарина. Вона ділиться, що Роксоланою її почали називати ще до служби в ЗСУ.
Історію військовослужбовиці написали на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.
Мене називали Роксоланою чи Гюрем. Хто дивився турецькі серіали, то знає про кого йде мова. Це про українку, яку не зламали ні обставини, на рабство і вона стала володаркою світу, – пояснює жінка.
До війська Заріна пішла доброволицею. Спочатку була учасницею місцевого ДФТГ на Сарненщині, але цього їй було не досить:
Командир знаючи, що я дуже хочу служити, сам поспілкувався з представниками 104 бригади. Сказав, що в нього в формуванні є дівчина, яка горить службою. Невдовзі мені зателефонували й після цього я підписала контракт.
До служби «Роксі» працювала в сільській раді головною бухгалтеркою, а потім секретаркою виконкому. Тож із документообігом і бюрократією була добре знайома. Зважаючи на такий досвід її розподілили в відділення персоналу бригади.
Коли йшла в армію, в мене була така наївна думка, що ну все, відпочину від паперів, бо уявляла, що служба – це зброя, броня та окопи. Але так не сталося. Насправді крім зброї, в армії дуже багато різної, зокрема й паперової роботи. І вся вона важлива, її потрібно робити, – розповідає військовослужбовиця.
Зараз вона перевелася в роту ударних безпілотних авіаційних комплексів, де займається питаннями матеріального забезпечення: «Моя відповідальність, щоб усі бійці були нагодовані, мали засоби захисту, одіті, обуті. А ще плюс облік майна, тому що війна війною, а бюрократію ніхто не скасовував».
Думка про службу в Зарини засіла в голові ще з початку повномасштабного вторгнення. Вона навіть проходила співбесіду в Третю штурмову бригаду, але тоді обставини склалися інакше.
Якщо ми можемо внести хоч якусь лепту, аби цю війну скоріше завершити, перемогти та нарешті зажити в нашій мирній країні, то ми маємо це робити. В мене вдома три синочки, і я не хочу, щоб вони знали, що таке війна, щоб їм не довелося побувати на війні. Я хочу, щоб вони жили в мирній країні, тому я тут, – пояснює свою позицію «Роксі».
Вона не приховує, що важко бути далеко від дітей і складно, що бачить, як вони ростуть лише в телефоні по відеозв’язку: «Але я ж не одна така. Дуже багато українських жінок залишили сім'ї, залишили дітей, свої домівки аби захищати те, що вони люблять. Тому всі тримаються і я тримаюся».
Водночас військовослужбовиця не приховує обурення щодо чоловіків, які ховаються від мобілізації та не вкладаються в нашу перемогу:
Не казатиму, що «та ні, ми тут, аби вони там жили та ні в чому собі не відмовляли». Коли бачу, як пацан купляє собі новенький «X5», а тут в підрозділі проводиш збір і сама скидаєш з кредитки 500 гривень, бо розумієш, наскільки воно потрібно. Так, це шкребе по душі.
Вона впевнена, що користь у війську можна приносити тим, що вмієш робити найкраще: «ЗСУ – це не тільки окопи та автомат. Нам не вистачає пілотів дронів. Дуже багато потрібно водіїв, медиків потрібно, в штаб потрібні люди. Тому якщо ти бачиш, впевнений в собі, що ти не зможеш з автоматом в окопі, тоді, ласкаво просимо до нас в РУБАК, будеш оператором, будеш літати, будеш водієм, будеш завозити, вивозити пацанів з позицій».
Війна змусила Зарину зробити важкий вибір і, само собою, вплинула на неї. Але в дечому, каже військовослужбовиця, цей вплив змінив її на краще:
Раніше я постійно в чомусь звинувачувала державу. От, депутати не такі, держава не така, щось не таке. А коли вже служиш, коли ти на війні, ти розумієш, що держава починається з тебе, не з депутата, не з влади. Не дивіться на депутатів, які сидять у Верховній Раді. Почніть з себе. А що ти зробив для змін? Повністю пройшло переосмислення цінностей.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
