Син ковельчанки Тетяни Бакум – у полоні. 25-річний Влад – єдиний азовець з Ковеля, якого досі не обміняли. Зустріч з ним Тетяна уявляє щодня.
Історію хлопця розповів 12 канал.
Ви знаєте, я напевно, буду кричати на весь Ковель. Звісно, це будуть сльози щастя. Весь час це візуалізую. Весь час. Сняться про сни про сина. І весь час такі реальні: приїхав у відпустку з Маріуполя. Весь час це все таке реальне. Але коли ти просинаєшся, це знов реальна біль. Оце все як страшний сон.
Владислав Бакум – боєць полку Азов. Позивний «Балу». Контракт підписав у 18 років. У 19 років Влад на деякий час пішов в АТО, потім пройшов навчання з управління БТРами і повернувся на основну базу азовців у Маріуполь. На початку грудня 22-го Тетяна почула від сина страшні слова. 24 лютого вони справдились.
Він подзвонив зранку й каже: мам, ви напевне, їдьте десь за кордон. Я сама працюю на швидкій, на екстреній медичній допомозі. Я казала, я не можу поїхати, покинути все, в мене тут робота. Я теж повинна свого роду якусь допомогу надавати. Ми не знали, що тут буде.
У перші тижні повномасштабної війни зв'язок із Владом був. Дзвонив, писав, скидав відео, голосові повідомлення. Щоразу казав одне і те ж.
Мам, в мене все добре. Сидимо чергуємо на КПП на базі. Все добре.
Хоча добре тоді вже не було. Це відео зняте на азовсталі: захисники замішали у відрі тісто, на вогні смажать якісь хлібці... Ймовірно, з їжі в них тоді лишилось лише борошно. Та найбільше шокувало Тетяну те, як хлопці добували питну воду.
Вода була з калюж, з батарей, якась технічна. Вона була така чорна і вони її фільтрували, і вона всерівно була темна.
Зв'язок із Владом був непостійним. Місяць «не абонент», згодом його заспокійливе: мам, все добре. Хоча весь світ знав, азовці – у пеклі війни. 86 днів оборони, 82 з них – у повному оточенні. Востаннє сімʼя спілкувалася із Владом 12 травня.
Каже: мам, зв'язку не буде. Не буде довго, але ти не переживай. Я скоро буду вдома. 12 травня він подвзонив мені останній раз.
А вже через чотири дні Тетяна прочитає в новинах, що всі оборонці азовсталі вийшли в полон. З інтернету Тетяна знала, що її сина відвезли в Оленівку. Туди, де в липні 22-го року росіяни влаштували страшний теракт. Тоді, нагадаємо, загинуло щонайменше півсотні полонених. Ввечері Тетяна отримала смс, що її Влада в тому бараці не було. Нині знає, що сина тримали в Таганрозі, зараз він ще за 2 кілометри звідти. Запитання «чи бачили Влада, як він, чи живий, здоровий» Тетяна ставить кожному азовцю, який повертається з неволі. А якось побратим хлопця сам з'язався з нею.
Я питала, чи б'ють. Він казав: буває, але це нечасто. Тобто, може він і не хотів мені цього розповідати. Казав. що дають їсти найчастіше перловку. Бувало, що давали овочі, один раз давали якусь консурву. Тобто це було голодування.
19 жовтня на рідну землю повернули 95 українських військовополонених. Один із них – кращий друг Влада, Андрій Богдан. Аби разом закінчити службу, Влад свого часу продовжив контракт із Азовом. Мама Андрія – нині найкраща подруга Тетяни. Разом вони організували не одну акцію на підтримку полонених захисників Маріуполя. Якби не ці акції, якби рідні військовополонених не об'єднались, не підтримували один одного, каже Тетяна, можна було б зійти з глузду. А так, вона щоразу радієкожному обміну, щиро плаче, коли котрась із матерів чує ці слова: «Ало, мам...я вдома, в Україні»
лайф я вдома.
Тетяна щиро вірить, що зовсім скоро ці слова вона почує від своєї дитини. Анастасія Качина. Максим Шинкар. 12 канал.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
