Військовослужбовець 11 бригади імені М. Грушевського на псевдо Мелман родом з Дніпропетровщини. У грудні 2021 року він розпочав строкову службу в лавах 11 бригади ім. М. Грушевського НГУ, а за два місяці росія почала повномасштабне вторгнення.
Історію захисника розповідає Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ.
Спочатку хлопець перебував на посаді помічника гранатометника, та зрозумів, що йому подобається тактична медицина, отже, пройшов навчання на бойового медика. Після отримання необхідних знань та сертифікату, повернувся до свого підрозділу і був призначений на посаду бойового медика одного зі взводів.
Разом із побратимами Данило виконував бойові завдання у найгарячіших точках фронту, зокрема, на Донеччині – надавав допомогу, рятував життя гвардійців. Частіше йому це вдається, але трапляються ситуації, у якій медики безсилі… Найскладніше, як каже Данило, це коли на твоїй зміні з’являються поранені та загиблі.
«Найважчий період за весь мій час перебування на бойових був тоді, коли ми переїхали з Серебрянського лісу в селище Неліпівка, де я протягом тижня перебував із побратимами з «Азова». Я заступив на кейсевак приблизно о 22:00, а десь за півтори години вже виїхав за першим пораненим. Ми забрали його та передали медикиням з «Азову», після чого повернулися та лягли відпочивати. Але за дві години мене розбудили та сказали, що треба їхати ще за двома пораненими. На щастя, і цього разу все закінчилося добре. Найжахливіше ж відбулося на другий день мого чергування, коли нам повідомили про загибель головного сержанта взводу на псевдо Петрович. Коли я затягував Петровича в машину – не міг повірити, що його більше немає серед живих. Осягнув це лише тоді, коли ми привезли його та передали дівчатам-медикиням в евакуаційний автомобіль. На жаль, кожного дня я тільки й чув позивні побратимів, що той 200, той 300. Дуже важко…», – згадує Мелман.
Бойовий медик має слідкувати за здоров’ям побратимів, які перебувають у гарячих точках, та рятувати їхні життя, тому і самі вони часто опиняються у страшних ситуаціях, на крок від смерті. Поділився Данило і такою історією.
Мелман із побратимами потрапив під мінометний обстріл на околицях Селидового, евакуаційна машина перекинулася, тричі перекрутилася та впала на лівий бік, після чого звідти було дуже важко вибратися. Данило опинився внизу, під іншими бійцями, в салоні з’явився запах газу, отже залишати транспортний засіб потрібно було дуже швидко. Двері машини, розташовані з правого боку, та вони були настільки важкими, що підняти їх уверх хлопці не змогли, тому було прийнято рішення вилізати через люк. Саме в цей момент гвардієць опинився у кроці від смерті.
«Дякувати Богові, побратими змогли відчинити люк та почали швидко вибиратися з автівки. Мене в той момент притиснуло в салоні якимось залізяччям, командир на псевдо Ніч, який був переді мною, спробував кілька разів витягнути мене, але в нього нічого не виходило. В той час по нас продовжував працювати міномет, в салоні смерділо газом, отже, залишатися всередині було дуже небезпечно. Я вже хотів навіть казати командиру, щоб він залишив мене, але з третьої спроби той все ж зумів витягнути мене. Якби не Ніч, то, можливо, я б у тій машині й загинув», – розповідає Данило.
До остаточного порятунку у тій ситуації справа дійшла набагато пізніше, бо посадку, в якій сховалися гвардійці, продовжували обстрілювати вже з артилерії. І лише за деякий час, коли вибухи припинилися, бійців спокійно забрали та привезли до місця дислокації.
Зараз молодшому сержанту на псевдо Мелман 22 роки, це – молодий хлопець, у якого попереду усе доросле життя. І це життя він збирається прожити у вільній та незалежній країні. Боєць упевнений у перемозі України та світлому майбутньому української нації.
«Ніхто, ніщо і ніколи нас не зламає. Україна – це більше, ніж просто країна. Ми всі – одна велика родина, наш український дух, який з’явився завдяки нашому козацькому роду, не зламати. Ми воюємо не за політиків, ми воюємо за рідну землю, за наші родини, батьків, дітей, заради того, щоб і надалі країна процвітала та розвивалася, була незалежною та вільною. Так, важко, так, страшно, але ми завжди маємо мотивацію для того, щоб продовжувати виганяти ворога з нашої землі. Для цього ми маємо бути єдиними на фронті та, що дуже важливо, мати міцний тил», – ділиться Данило.
Melman пишається своїми побратимами та своєю бригадою і сподівається, що дуже скоро настане мир.
«Так, наша бригада не оперативного призначення, але завдяки нашому командиру, кожному офіцеру, сержанту та солдату ми навчилися воювати та наразі посідаємо важливе місце на передовій, у всій системі оборони України. Вірю, що ми переможемо, а росія скоро зникне з карти світу у тому вигляді, у якому перебуває зараз», – каже гвардієць.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
