Едуард Цирон — людина, яка змогла в собі поєднати дві великі місії: вчителя і воїна. Він завжди вмів передавати знання, підтримувати та вести за собою — спочатку за шкільною партою, а тепер і на фронті. У 104-й окремій бригаді Сил ТрО України Едуард служить інструктором: вчить молодих бійців виживати, боротися й перемагати. Для нього навчання — це не просто тренування, а питання життя і смерті. Особлива гордість Едуарда — його син Костянтин, якого бойові побратими знають за позивним "Шило". Батько і син нині служать пліч-о-пліч, обидва пройшли непростий шлях у війні.
Історію захисника розповіли на фейсбук-сторінці бригади.
Про родину і виховання
“Я завжди виховував своїх дітей так, як мене самого вчили: твердо, чесно і без зайвих розкошів. Разом із дружиною Наталею ми понад 36 років життя — у любові, у боротьбі за родину, у підтримці одне одного. Особлива моя гордість — наші діти. Син Костянтин, він виріс чесним, справедливим, принциповим — справжнім чоловіком у найкращому сенсі цього слова. А наша донька Аня живе у Польщі, здобула освіту в одному з найкращих університетів і будує своє життя, несу́чи у світ ті цінності, які ми вкладали в неї змалечку — віру в добро, працьовитість і любов до України.
Я завжди вважав: дітям потрібно давати свободу вибору. Син Костянтин і донька Аня обрали свої шляхи, і я ними пишаюся. Наш обов'язок як батьків — радіти їхнім успіхам і бути поруч”.
Шлях у військо
“Ще за два місяці до повномасштабного вторгнення, 4 січня, я підписав контракт із ТРО. Відчував — війна неминуча. Тож, коли 24 лютого все почалося, я вже мав тривожний рюкзак напоготові. Я служив у зенітному взводі 104-ї бригади, а потім пройшов вишкіл у Британії та Польщі, де здобув кваліфікацію інструктора.
За цей час довелося пройти найгарячіші напрямки війни: Херсонський, Запорізький, Харківський. Кожен із цих етапів гартував характер, загартовував віру і додавав розуміння: на війні немає другорядного — кожен рух, кожне рішення можуть коштувати життя”.
Учитель за покликанням
“Я педагог за освітою — викладав у початковій школі образотворче мистецтво, фізкультуру, основи здоров’я. Вчителювати люблю. Навіть у війську застосовую педагогічні методики: крок за кроком, терпляче. Бо і дорослих вчити треба так само як дітей — доступно і наполегливо”.
Служба в 104-й бригаді
“104-та бригада для мене стала другою родиною. Командир Сергій Каспров — людина справи. З його приходом у нас з’явилася зброя, техніка, можливості для навчання. Я вдячний йому за підтримку і за те, що бригада розвивається, а не стоїть на місці. Повага до командира з’являється за результатами його дій, а не за словами й обіцянками”.
Інструкторська робота
“Бути інструктором — це не тільки про навички, а й про відповідальність за життя. Я вчив бійців не для галочки, а щоб вони виживали на полі бою. Мій критерій успіху — коли людина, яку я вчив, залишається живою”.
Біль втрат
“Найважче на війні — втрачати побратимів. Я досі молюся щодня за кожного загиблого друга. Мій молитовник — це пам'ять про тих, кого вже немає поряд. Коли гине молодий боєць розривається серце. Ці втрати назавжди зі мною”.
Віра і духовність
“Я належу до Легіону Марії — світового католицького згромадження. Вірю: допомагаючи ближнім, ми наближаємо Божу справедливість. Молитва — моя броня й опора”.
Мрії після війни
“Мрію повернутися до школи. Навіть якщо не буду вести клас, хоча б варитиму каву колегам і передаватиму досвід дітям на уроках "Захисту Вітчизни". А ще хочу подорожувати з дружиною. Море, Карпати — аби тільки бути разом і тішитися життям”.
«Я вдячний Богу за кожен новий день. І буду вдосконалюватися доти, доки буде битися серце. Для себе, для родини, для України».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
